Часом з нами трапляються дивні речі... Наприклад, я настільки загубилась у сесії та особистих драмах з нескінченним ланцюгом проблем, що геть забула про те, що я попутно взагалі-то автор(ка). Я зараз серйозно. Щойно, заварюючи собі чергову чашку чаю, до мене дійшло, що я забула доповнювати збірник "По вишневому склу" новими віршами, хоча вони нікуди не зникли та не закінчились. Усвідомила, що я вже Бог зна скільки відкладаю вичитку "Вишневого відблиску місяця". А ще у мене в чернетках лежить три книги, які треба привести до належного вигляду та закинути сюди. 

Боже, мені же тільки (гаразд, не буду казати краще, скільки років)... А вже склероз... Або я надто закрутилася. Настільки, що й забула про те, хто я така насправді. І разом з усім до мене прийшло усвідомлення, наскільки я за всим цим скучила...

Що ж, літературо, готуйся: твоя геть божевільна дитина з вишневим серденьком повертається :)