Прочитайте цю книгу взимку

Прочитайте цю книгу взимку

Вітаю, любі читачі і читачки!

Доки ми спостерігаємо за неоднозначною історією Данила і Ярини з “Зроби мені боляче” і чекаємо на ніжну казку “Шлюб на трьох”, хочу нагадати вам про один свій зимовий роман.

Це історія, яку я довго не могла назвати, тож залишила першу-ліпшу чорнову назву. Історія, яка в результаті стала однією з моїх найпопулярніших книг і завоювала читацькі серця. Історія зими, Нового року, теплих обіймів. Історія прямолінійного впертюха, який не розуміє жартів, і його троюрідної зведеної сестри, яка любить все робити сама. Якщо ще не читали, запрошую зазирнути на сторінки роману “Бідна родичка”!

Анотація:

Дарина, двоюрідна племінниця його мачухи, потрапила у лікарню в передсвятковий період. Окрім нього, допомогти нікому. План простий: забрати з лікарні, виходити і якнайшвидше спекатися. Але чи то випадкові обставини, чи то сама доля відкладають довгоочікуване прощання з далекою бідною родичкою…

Маємо:

✓Один серйозний, багатий і завжди зайнятий чоловік, який воліє не заводити стосунків довше, ніж на ніч.

✓Одна дівчина, яка мріє лише про кар’єру і цурається хлопців, щоб випадково не завести п’ятьох дітей до тридцяти, як водиться у її сім’ї.

✓Одна квартира, одна сніжна зима, кілька романтичних перев’язок, ще трохи родичів, Новий рік та інші пригоди на шляху до кохання.

Уривок:

— Чи можна мені побути в тебе ще пару днів, доки не знайду нову квартиру?

— Це запитання чи прохання?

Дивився пильно, прищуривши очі, але з виразу обличчя не можна було сказати, що у нього на думці. Проте під таким поглядом вона завше ніяковіла. Першим поривом було спалахнути, але потім згадала, що не в тій ситуації. Якщо йому так подобається, коли вона просить, то нехай.

— Прохання. Будь ласка, дозволь ще пожити у тебе.

— І що мені за це буде?

— А що має бути? Ти ж сам казав, що обіцяв наглянути за мною! Сам переконував лишитися.

Ну от, не стрималася і знову почала кипіти.

— Хочеш сказати, що я зобов'язаний лишити тебе у себе?

— Ні, я не це мала на увазі. Просто...

Вона вдихнула на повні груди і знову опустила голову. Горло раптом стисла вселенська образа. На ці безкінечні халепи — як не лікарня, то квартира. На себе, таку безпорадну і самотню, яка змушена завше самостійно, без будь-чиєї допомоги давати раду з цими халепами.

— Гей, ти чого?

Матвій відчув переміну її настрою. Підійшов зовсім близько, фактично впритул.

— І чого ти хочеш взамін за те, що я поживу?

Вона гордо смикнула підборіддя вгору, але образу, яка конденсатом виступила на очах, зігнати не встигла.

Матвій зазирнув у ті вологі очі і тихо відповів:

— Нічого я не хочу. Не плач, я ж не всерйоз.

Вперше його голос був таким м'яким і заспокійливим, й від того Дарині тільки дужче захотілося розплакатися. Вона спробувала відвернутись, але Матвій не дозволив, притримав за плечі і обережно притулив до себе.

У таких затишних обіймах якраз було б зручно поплакати, але сльози вмить зникли, ніби і не з’являлися. Дарина затамувала подих. Насторожилася і прислухалася. Чиє це серце так голосно стукає — його чи її?

Читайте роман “Бідна родичка” прямо зараз!

Нагадую, що більше новин від мене у моєму телеграм-каналі.

Моя сторінка в інстаграмі

Моя сторінка в фейсбуці