Вітання всім, хто це читає!

Я вперше на Букнеті. А все, бо кілька років тому в житті трапилася чорна смуга: чоловік втратив роботу, я дуже хворіла й лікарі ніяк не могли встановити мені діагноз. Діти, користаючи з ситуації, дичавіли, валячи заради розваги хату... А ще за вікном стояла якраз отака, як зараз, дощова та понура пора. Всюди лише погані новини і якась тотальна безвихідь, помножена на моє паскудне самопочуття.

В один з найбільш депресивних, похмурих, холодних днів я пішла в книгарню поряд з нашим будинком й купила «Філософський камінь». Востаннє я читала Поттеріану ще першокурсницею. А тепер згадала про неї як про рятівний засіб, за допомогою якого можна було ефективно відволіктися з дітьми на щось казкове та чарівне (ну й щоб вони хоч на трохи припинили перевертати все догори дриґом).

 За прочитанням було незвично й дивно ловити себе на думці, що розумію дорослих героїв книги більше, ніж підліткових. У сорок років читати Поттеріану зовсім не так, як у вісімнадцять! В юності дорослі персонажі сприймаються однобоко. Але в сорок цілком можна зрозуміти Сіріуса Блека, в котрого тисяча ідей, і всі мимо, постійно нервову Молі Візлі. Вічно відсутнього в потрібний момент Дамблдора. Северуса Снейпа, який колись здався мені таким несправедливо обділеним долею хорошим хлопцем…

Я вирішила про це відкриття написати. І ось, чорна смуга минула, а фанфік зі мною залишився. Це я так виправдовуюся, чому його пишу. Бо багатодітні сорокарічні психологи шанописами не страждають. Особливо якщо ті психологи  — дяки за сумісництвом. А я ось саме такий, як каже мій брат, «інтересний пасажир». Бігме, аж самій смішно...
               Але вже є як є. Не писати не можу (гадаю, тут мене багато хто зрозуміє). Лаконічніше писати також не можу. Бо якщо намагатися відтворити стиль Ролінґ (яку, до того ж, переклав Віктор Морозов!). І якщо відштовхуватися від книжок, а не вигадувати щось своє в чужому всесвіті. То виходить десь якось отак: https://booknet.ua/book/magi-i-mali-maroderi-b420010

Ласкаво прошу! Сподіваюся, мені трохи вдалося «закосити» під справжніх асів своєї справи. Ролінґ, беззаперечно, геніальна письменниця. Віктор Морозов, безсумнівно, гуру перекладу. Неймовірно важко мавпувати їхню творчість.

Буду вдячна за підтримку й добре слово! Поспівчувати також можете, не ображуся )))