Рецензія на оповідання " Полювання на лисицю " 

Цього разу в рамках МАРАФОНУ Тетяни Гищак я обрала для читання оповідання Діани Козловської ПОЛЮВАННЯ НА ЛИСИЦЮ.

Відразу зізнаюся, що твір справив на мене таке сильне враження, що навіть попри його невеликий об’єм захотілося написати не відгук (що дозволено правилами марафону), а повноцінну рецензію.

Отже перед нами містична історія в якій реалії життя переплітаються з казкою. Страшною казкою. Втім, ще невідомо яка складова страшніша - та, що запозичена з життя, чи вигадана. 

В центрі уваги знаходиться проста українська сім’я з її проблемами. На подібну родину можна натрапити будь де, і в селі, і в місті. Наші герої мешкають в селі. В силу свого виховання вони повністю залежні від думки оточуючих, а головною метою життя вважають заробляння грошей.

Соломія всю себе присвятила дітям і чоловіку. Заради сімейного щастя вона пожертвувала своїми життєвими планами - вийшла заміж відразу після школи за однокласника. Далі чоловік поїхав здобувати вищу освіту, вона ж залишилася виховувати дітей, яких до кінця його навчання стало аж троє. Заклопотаній жінці не було часу навіть вгору глянути, особливо після того як померли батьки, що допомагали їй. Чоловік, Богдан, хатніми справами не заморочувався, спостерігав за клопотами дружини з сусідньої кімнати, бо вважав свою роботу набагато важливішою. Отак і пішло: вариться Соломія у власному соку, друзів не має, навіть з сусідами не спілкується, бо ж діти, хата,  господарка… Ще й четверта дитина, зроблена на п’яну голову, народилася дуже неспокійною, весь час кричить, спати не дає. Тож нічого дивного, що  подружні стосунки між героями практично припинилися. Богдан патякає про це зі своїми друзями, скаржитися на долю, Соломія зберігає видимість сім’ї, адже про людське око все у неї повинне виглядати бездоганно. Але це село, тут нічого не втаїш. Про те, що чоловік “подався наліво” Соломії повідомляє старший син. Він впевнений, що батько зраджує матері з його ровесницею, шістнадцятирічною дівчиною яку в селі вважають відьмою. Об’єднавшись у думці зі старшими дітьми, Соломія виганяє Богдана з дому.

Тут, напевне, багато жінок відчують єдність з героїнею  але на жаль не все так однозначно. Тому що далі автор розкриває перед нами світ “розлучниці”, відьми Мар’яни. І виявляється, що справжньою відьмою її зробило оточення, а саме - бездушне ставлення односельців. І в тому, що далі сталася трагедія Соломія, здебільшого, винна сама. Це вона погано виховувала своїх дітей, зверхньо ставилася до тих хто потребує допомоги і ненавиділа тих, хто хоч чимось не вписувався в її обмежений світ. Саме її помилки призвели до трагічного фіналу. Хоча і чоловік, і односельці, безперечно, посприяли.

Автору вдалося створити емоційне  напруження, яке тримає читача від першого рядка до останнього. У правдивість сюжету віриться тому, що це село, а на селі, як відомо, може трапитися що завгодно, навіть те, що жодній логіці не піддається.  Не повірилося мені тільки у те, що Соломія і гадки не мала про походеньки чоловіка. Навіть якщо вона не спілкувалася з сусідами, її неодмінно просвітили б у магазині. Адже в магазин вона напевно вже ходила, а цей заклад, як відомо і є основним розповсюджувачем інформації на селі. Скоріше вона просто не бажала у це вірити поки рідна кровиночка не поставила питання руба. 

Мороз по шкірі пробирає коли читаєш як у великому селі, де є школа, аптека, пошта і фельдшерсько-акушерський пункт, тобто мешкає купа народу, не знайшлося жодної людини яка б не залежала від пліток і допомогла дитині та її старенькій бабусі. Автор розповідає, що в аптеці Мар’яні не продавали ліки, на пошті не видавали посилки, а фельдшер ігнорував звертання про допомогу. Раніше я вважала, що навіть в страшних казках не буває так, щоб всі мешканці села (або сусідньої країни) одностайно від ненависті з глузду з’їхали. Хоч хтось більш-менш адекватний мав би залишитися. На жаль життя переконало мене в протилежному.

От і у цьому селі адекватних людей не виявилося. Тож нічого дивного, що отримали його мешканці результат - монстра з гарним обличчям і рудим волоссям. І пішов цей монстр у світ, сіяти аж ніяк не добро.

Отже роблю висновок: ідея твору полягає в тому, що лицемірство, нехлюйське ставлення до своїх обов’язків і бездушність породжують зло. 

Оповідання цілком відповідає заявленому жанру, хоча я ще згадала б, що у ньому присутні елементи трилеру. Про це свідчать наявність героя, який скоює протиправний вчинок, те, що події рухаються саме до злочину, а не від нього, як вимагають інші жанри, і те, що зло залишається безкарним. 

Написане оповідання хорошою літературною мовою, читалося легко і навіть попри важку тему і відсутність хепіенду справило сильне враження. Дуже мені сподобалося як автор працює з образами героїв - чітко і лаконічно, кілька слів і все зрозуміло.

Мушу зауважити, що оповідання відрізняється своєю неоднозначністю. Це твір в якому кожен може побачити щось своє.  Я, наприклад, не виявила там жодного позитивного героя. Не виключаю, що інші читачі зі мною не погодяться, але так і має бути - хороший твір завжди має декілька трактувань.

Бажаю автору подальших успіхів у творчості.