Морок, — завершено!!!

Вітаю, мої любі!!!

Сьогодні завершено роман, "Морок. Повірити у неможливе".

  Поки Роман безкоштовний, тож запрошую до історії, Злати та Нестора. Історія сповнена справжніх почуттів, інтриг, та випробувань. 

Нестор та Злата

Уривок з епілогу.

— Мамо! Мамо! — Волаючи вбіг на кухню святково одягнений Власій, й розгублено зупинившись посеред кімнати, заявив. — Там твої крикухи прокинулися. Кричать. Мабуть, їсти хочуть.

Галина, що стояла з кавою зайшлася сміхом, поставивши чашку на стіл.

— Власе, я скільки разів, тобі говорила не називати так сестричок, у них є імена. — Суворо нагадала мати.

Малий заклав руки в боки, кліпаючи великими сірими, як у батька очима, заперечив.

— Вони, не Кристина та Софія, — вони крикухи, бо репетують так, що мене голова від них болить.

— Де сестрички? — Нахмурилася Злата.

— Тато, уже йде з ними. Готуй їм їсти. — Розпорядився невдоволено Власій.

— Гадаєш, як ти був маленький, то не плакав?— Кинула через плече мати, заходившись готувати суміш. — У них сьогодні свято. Тож можеш потерпіти. Сестричкам ж тільки рочок, вони ще надто маленькі.

— Бабуся Галина, казала, що я не плакав, коли був малим. — Нахмурився малюк, демонстративно переклав руки, заклавши їх на грудях.

Злата зітхнула, знала малий образився за її зауваження, але його слова були правдою. Він рідко плакав, і при стресі матері, ріс досить спокійною дитиною, чого не можна було сказати про близнючок. Власій любив сестричок, але терпіти не міг, коли вони плакали, бо достатньо було скривитися одній, як одразу плакала друга, а тоді голосили дуетом, теж саме зі сміхом, хмикнула одна, інша вже заходилася сміхом. У них було дві няні, адже одній впоратися з цими непосидами не реально. Власій насправді обожнював сестричок, але коли вони вередували, постійно називав їх крикухами.

— Я їх так чекав. Гадав будуть машинками зі мною грати, а вони тільки репетують. — Знову обурився Власій

Злата, що стояла до нього спиною посміхнулася, розуміла його, й те, що він ще надто малий, аби зрозуміти, що сестрички ще надто крихітні.

Галина підійшовши до малого, присіла біля нього, заглянувши в оченята.

— Сонечко моє! Ти ж старший, і до того ж мужчина. Тож маєш захищати сестричок, та допомагати їм. Вони ж люблять тебе. — Пригорнула малого до себе, любила цього маленького розумника, більше за життя.

Гарного та тихого всім вечора!!!