Коли Дан побачив її на вечірці Ковальського - не повірив власним очам. Він знову ніби повернувся на місяць назад, коли вони були разом та, здавалося, кохали одне одного. Андріана була та сама: маленька, ніжна і така тендітна, справжній Метелик. Скажений притримував її за талію і кров Дана вирувала, йому нестерпно хотілося поламати ці кінцівки, щоб той більше ніколи не міг мацати ними його Метелика. Його? Чи була Андріана коли-небудь і справді його, чи все було заздалегідь спланованою грою? Дан сам не зрозумів, як рушив до неї. Йому життєво важливо було хоча б на коротку мить відчути її поруч із собою, відчути ніжний аромат вершкової малини, бо саме так пахло її тіло. Він втягнув дівчину в танець, щоб ще хоч раз торкнутися кінчиками пальців світлих блискучих локонів, тонкого вигину талії... він здохне, якщо цього не зробить.

Любі читачі, завтра вийде глава від Дана

https://booknet.ua/book/za-zhagoyu-kohannya-kniga-2-b419231

 Спокійної усім ночі)))