Любі читачі!

Мій роман “Уламками зради” завершений, і нарешті його можна придбати.

– Це мій син Герман, – з гордістю вимовляє чоловік, якого я колись присягнулася кохати все життя. – А як тебе звати? – звертається до моєї крихітки. – Скільки тобі рочків?

Донька очікувано лякається і ховається за мене.

– Вона насторожено ставиться до незнайомих людей. Її звуть Дарина, їй скоро три.

– О, та вони однолітки! Моєму три виповнюється завтра.

– Мамо! – голосно радіє Герман, коли до них підходить модно одягнена жінка з великою порцією цукрової вати.

Вона окидає мене оцінювальним поглядом, і я обмираю. Ірка! Колишню подругу не впізнати. У неї зовсім інша стрижка й новий колір волосся. Вона трохи погладшала, але має чудовий вигляд.

– Яре, я подумала. Моя відповідь: ні. Золоте правило: ніколи не вестися на вимоги шантажиста, – кажу максимально беземоційно.

– Ксюшо, я зовсім не шантажую тебе. Це просто до слова прийшло. Щоб мотивувати тебе погодитися на побачення. Вибач, якщо жарт виявився невдалим… – він здається трохи розгубленим, що на Ярослава зовсім не схоже.

– Тим паче! Я не ходжу на побачення зі зрадниками й брехунами! – заявляю безапеляційно й намагаюся вийти з кабінету, але Ткачук утримує двері.

– Стій! Це я – зрадник і брехун?

– Ти, звісно!

– Ксю, ти точно нічого не переплутала?