Друзі, ви напевно вже знаєте, що у моїх книгах завжди сховано щось, що підштовхує до роздумів про найголовніше у житті.

Цього разу хочу поділитися з вами уривком з містичного роману "Мракобісся: початок":

"...– Дивно, що нас ніхто не рятував… – уже голосніше замислено промовила ангел.

– А кому потрібний безхатько?

- Ти - цинік, - хмикнула вона.

- Я реаліст.

- А як же клятва Гіппократа?

- Так це ж його клятва, а не кожного особисто, вони її тільки слухняно повторили - і все. З часів його життя ще й переписали багато разів, адаптуючи під «сучасність»… Ти просто надто наївна. Подивися, скільки смертей довкола. Хіба можна врятувати всіх? Їхні сили, знання, вміння та влада не безмежні, навіть якщо деякі з них щиро згоряють на такій роботі.

- Ти надто несправедливий до людей, - він зупинився, уважно й дещо здивовано дивлячись на неї, а вона продовжила: - По-перше, вони нас не бачать. І я переконалася в цьому, поки була з Георгієм, чекаючи на твоє повернення. Як вони можуть допомогти нам? Тим більше, що це наша робота допомагати їм, а не навпаки. Хіба ні? Але скільки разів я сама ставала свідком справжніх чудес, коли затримувалася на хвилини, які могли б коштувати комусь життя, а вони утримували людину всіма засобами, які їм знайомі, аж до самої моєї появи… Навіть ми не встигаємо встигнути за двома завданнями, куди простим людям. І, нарешті, подивися, скільки людей вони рятують щодня! Скліфосовський, Пирогов, Амосов, Богомолець та подібні до них генії сучасності! У кожній країні, кожній області та місті є свої визначні таланти та уми, які допомагають Богу щодня лікувати та продовжувати життя. Навіть тоді, коли це здається неможливим. Яких висот вони досягли у технологіях! І в найголовніших, – все більше розпалюючись, говорила Марія, дивлячись йому прямо в очі, – не можна судити за національністю, професією, релігією, сім'єю чи друзями лише по одному з представників. Не можна судити навіть по більшості!

- Чому ні? – вкрадливо уточнив Михаїл, жадібно поїдаючи її очима.

— Тому, що тоді ми не стояли б зараз поряд… — неголосно відповіла вона, раптом скривившись, відводячи погляд і прямуючи до дверей. – Згадай, хто ти…

– Я, дякувати Богові, і не забував це, – хмикнув Михаїл.

— Якийсь ти аж надто віруючий і релігійний для чорта, — усміхнулася крадькома Марія.

Чорт у відповідь грайливо знизав плечима.

- Не всі чортами народжуються..."

А ви з ким з них згодні?

Якщо полюбляєте, цінуєте містику, заходьте почитати. У книги є продовження. Та бачу, що саме ця робота тут не заходить, тому, мабуть, не викладатиму...