Скільки їх ще буде? Нових потрясінь для Віолетти. Ось і чергове вже підготоване, аби знову перевернути її життя до гори дригом. Чи може, повернути все на свої справжні місця?

Та й що таке відбулося у світі людей з обʼєктом штучного інтелекту, що вона забажала отримати перепрошивку, щоб забути усе і почати спочатку?

Про це вже доступні нові розділи роману "Мама для штучного інтелекту":

"...- Я виконала свою частину угоди. Тепер ваша черга, - з порога заявила молода жінка, входячи до кабінету, заставленого моніторами та клавіатурами химерної форми з нестандартним призначенням.
Чоловік, що сидів за столом, підняв голову і важко зітхнув. Тепер він, на жаль, набагато краще розумів, чому знання примножують смуток і що так сильно лякає людей у слові "самотність". Бути людиною, але залишатися штучним інтелектом, означало бути ще не з людьми, але вже не з роботами. Зависнути десь між, відчуваючи гнітючу невагомість та невизначеність.
- Покажи, - коротко наказав він.
Жоден із них не церемонився з привітаннями, хоча про ввічливість кожен пам'ятав. Але в обох на душі було так гидко і тривожно, що весь внутрішній світ вирував, вимагаючи прояву непокори, маленького бунтарства, як компенсацію за переживання.
Вона слухняно підійшла до нього максимально близько, довірливо встановлюючи зоровий контакт і дозволяючи зазирнути до прихованих ділянок пам'яті.
Вона відчувала себе бридко і брудно від того, до яких заходів їй довелося вдатися для досягнення поставленої мети.
Він ретельно переглянув кілька разів події найближчого минулого, зафіксовані до найдрібніших деталей у її пам'яті. Зчитав переживання та емоції, які та навіть не спробувала сховати. Зберіг отриману інформацію на зовнішній носій інформації.
Весь цей час вона терпляче чекала, пам'ятаючи, заради чого пішла на цей крок.
- Ти не передумала? - Уточнив чоловік, уважно спостерігаючи за нею.
- Ні, - вона відповіла впевненим та твердим поглядом. - Ця версія надто гидка. Будь ласка, запустіть перепрошивку. Я хочу отримати ще один шанс.
Він кивнув, погоджуючись виконати свою частину угоди. Помітив, як вона видихнула з полегшенням. Адже так напружено чекала на його вердикт.
Чоловік пам'ятав про Віолетту, яка теж чекала на його рішення. І була впевнена, що знає, чого хоче. Але помилялася.
Як, мабуть, чудово мати можливість щиро сумніватися, помилятися і бути впевненим у тому, що насправді зовсім не так. У цьому є суть людини.
Він важко зітхнув і почав неквапливу підготовку об'єкта до перепрошивки вбудованої системи та бази знань та навичок..."

Вона так і висить на модерації в конкурсі. Напевне її не пройде за певними технічними параметрами.

Чекаю на вас у гості) Та не забувайти лишати вподобайки і коментарі, натискати Відстежувати автора - бо то найкраща мотивація писати далі)))