Колись, у дитинстві, я надибала на цикл книг від Наталії Щерби "Часодії". Тоді й закохалася по вуха в читання. Нещодавно я почала аналізувати, чим мені сподобалися ті книги: сильні персонажі, продуманий світ та... ДІАЛОГИ! А надмірних діалогів я уникала через одну пораду, дану ще тоді, коли писала першу свою чернетку. І так, та порада була правильною, але її варто було доречно застосувати. Зараз до мене дійшло: діалоги - це ж те, що читач запам'ятовує. Він може забути тонну описів, але запам'ятати фрази (он як я картинки із "Часодіїв" пам'ятаю в формі діалогів).

Нещодавно я прочитала "Щиголь" Донни Тартт. Ця книга мене захопила тим, як авторка складає слова в речення, а речення - в абзаци. Її текст пашіє метафорами, химерними віньєтками. Під час читання ще промайнула думка: "Я також так хочу писати!".

Тому зараз я намаюся знайти баланс між описами та діалогами.

У вас є книги, які вплинули на вашу думку про письмо?