Він спостерігав збоку, але не наважувався наблизитись. Все дивився і дивився, наче зачарований. Не міг відірвати погляд від юної дівчини із золотисто-попелястим волоссям. Тонка шия, хвилясті локони, але найголовніше це блакитні очі — світлі та добрі. Вона веселилася, раділа життю — робила те, про що він міг тільки мріяти. Її доброта, чистота, наївність нагадували про це, а тому страшенно дратували.

 

«Я мушу це відібрати. Воно належить мені».

 

Хлопець нагадував собі про це щоразу, коли вона посилала йому променисту усмішку. Він знав, чого хоче — це було вирішено ще задовго до їхнього знайомства. Він завжди досягав мети, незважаючи на всі перешкоди.

 

Сьогодні його заповітна мрія мала здійснитись, але щось не давало йому спокою. Йому було недостатньо тих небагатьох днів, що він провів поряд з нею. Хлопець мав віддати належне: вона бавила його, а іноді навіть настільки захоплювала, що він забував про все інше. У ті моменти наставала певна ілюзія спокою та задоволення. Така поведінка була не властива йому.

 

Хлопець мав лише розвідати територію, вдосталь награтися з нею і насолодитися передчуттям перемоги, але все пішло не за планом. Його кулаки стиснулися, коли дівчина, танцюючи на газоні, знову повернулася до нього і радісно помахала рукою. У цей момент йому відчайдушно захотілося притягнути її до себе.

 

Він побоювався сили цього тяжіння. Йому зовсім не подобалося те, що вона має хоч якийсь вплив на нього. Тому хлопець стримував себе. Він розумів, що не може зійти зі шляху. Не може відмовитися від того, що хотів все життя. Дороги назад не було.

 

Він — бездушне жалюгідне поріддя, і саме тому йому треба було йти до кінця. Бажання, яке вона пробуджувала в ньому було страшенно неправильним, і саме це збуджувало його ще більше.

 

Їхні погляди знову зустрілися. Його — темний, хижий, у якому читалося бажання. Її — світлий, радісний, сповнений щастя і теплотою.

Продовження можете переглянути у книзі "Ангельський вибір".

Сторінка книги в instagram: @darya_dzvin.