– Я висловив свою думку! А ти не вмієш приймати критику. Звикла, що тебе всі хвалять. Мамина та татова донечка,– зі сарказмом сказав він.

І знову ця єхидна посмішка. І я почула легкий посміх Артура.

Агресія просто вибухнула в мені. Я швидко піднялась на ноги.

– Хто ти такий, щоб зі мною так говорити?

– Він новий архітектор – Тимур Кріс. Від сьогодні цей, невихований хам, буде частиною нашого колективу, – відповів Артур Григорович.

Я закамяніла. Земля перестала крутитися навколо осі, і я ніби попала у вакуум. Чула лише якісь глухі звуки, які доводили розум до божевілля. Тимур піднявся, підійшов до мене та подав руку.

– Можливо, забудемо старі образи та будемо працювати разом? Як одне ціле? — він хитро усміхнувся та провів язиком по своїх верхній губі. — Я думаю ми зможемо.