Останній ривок

Вітаю усіх!
Неодноразово я вже висловлювалась про своє пташеня, якого звати Грег, але трошки хочеться повторитись, чого дуже не люблю, але раптом, хто не читав раніше.)) Пишучи Капучино та Привида, вже в той час я загорілась історією цього героя. На ту мить я навіть не думала, що він зрівняється з Алексом, моїм маленьким генієм. Але… Він справді перевершив усі мої сподівання і поважно зайняв місце найулюбленішого з героїв, про які я читала чи коли-небудь писала.
Фенікс від початку мав свій кістяк, який я обплітала плоттю, яка робила його живим, особливим. Від першого розділу я дала зрозуміти читачу, що це не комедія і чекати легкості не варто, хоча давала зовсім трохи, бо така роль у цього героя. Попри біль та випробування в житті Грега, спершу я довго думала чи варто додавати трохи особливості у вигляді Емми та її дару. І таки дала це, тому що гостро реагую на біль цього життя, який мене розриває так само як і шматував Грега. Тому частинка дива мусить бути, як в книзі, так і в житті, аби не переставати вірити… Кілька місяців написання, аби вмістити в себе 36 років його життя… Важко, дуже важко розлучитися з ним…
Дуже прикро, що читацька аудиторія не поділяє мого бачення, або упередження ставить вище, через що неодноразово хотілося припинити публікувати Фенікса… Але знаєте що? Я хотіла його дописати першочергово для себе та для тих, хто підтримав мене до кінця. Як неодноразово казала чоловікові, що саме в книгах я знаходжу спокій, віддаючи в них іноді свій біль, іноді радість, а іноді(то ви побачите незабаром у Словах) й намагаюсь жартувати та іронізувати. Чесно, я не знаю, як писати книгу, не полюбивши героя і з рештою з легкістю розлучитися з ним. Так, зараз я пишу про не менш захопливих героїв, але навряд на останніх сторінках їхніх книг, я буду так плакати, як за Грегом…
Книга дописана, але останній розділ вийде 22 вересня, як завжди опівночі. Подальша доля Фенікса, скоріш за все, залишиться лише моїм здобутком, бо вагаюсь залишати його після завершення у доступі. Скоріш, поділилась тим, чого віддані читачі стільки часу чекали. А далі… а далі не знаю… Писатиму, бо ідей море…
Дякую кожному, хто пройшов зі мною увесь цей час, як з Феніксом, так і з усіма моїми героями. Ціную та люблю кожного й бажаю вірити у диво і залишатися чистими, справжніми, бо лише такі змінять цей світ на краще.
Хто бажає дізнаватися про подальші плани та книги й не тільки, запрошую до своєї сторінки в інстаграм та у профіль фейсбук, та сторінку. Якщо бажаєте, то радо вислухаю ваші відгуки в інстаграмі, коли завершиться Фенікс.
Ще раз дякую за підтримку та те, що дозволили почуватись не самою)))
Не хотіла спойлерити, аби не руйнувати важливі моменти, але його шанувальникам таки вділю частину з тих, які важко було писати…

“...все ще чув Еммине ім’я, і більше нічого. Моя дівчинка була зовсім маленькою, щоб зашкодити мені… Та й це все не логічно… Я знову сходив з розуму? Заплющив очі, наче десь розумів, що сплю і все навколо дурня та марево… Але тоді вийде, що й все моє спокійне життя виявиться маренням… А що як… Я подивився на Алекса, дещо розгубленого, може й навіть наляканого… Не знаю… Але, що як я дійсно тепер безповоротно зійшов з розуму і все моє життя виявиться ілюзією, яку знову спроектував для мене мій же мозок… Це ж означає, що їх може й не бути в моєму житті… Нічого може не бути… Ні Емми, ні Алекса, ні її… Я знову з жахом подивився на хлопця перед собою. Звісно… Мій би й здогадатись, що в цьому світі ніколи не буде таких надзвичайних дітей, як вони…
Доки ж можна так знущатись наді мною? До чого ж боліло в грудях… Здалось, що наступної миті й батьки вже з жалем дивилися на мене… Лео…”

“– Не час, Грегу… Ти мусиш рухатись…
– Мабуть, ні, моя хороша…
– Ти мусиш, піднятися…
Розумів, що мені було задля кого боротись, але тіло ніби й не слухало мене, а так хотілося підвестись… Знав, що мушу…”

“Фенікс. Відродження”
Жанр: Детектив/Трилер, 18+