Рецензія на роман "Завжди любитиму тебе"

Не втрималась і знову долучилась до марафону Тетяни Гищак. Скажу відверто, дуже цікаво спостерігати за творчістю авторів сайту, тому і цього разу вирішила скористатися нагодою участі у марафоні.

Цього разу свій вибір зупинила на великій прозовій формі.

Для дослідження обрала сучасний любовний роман Вікторії Грош (Rouce) «Завжди любитиму тебе». Назва – символічна і має декілька шарів смислового навантаження.

Для свого читача книга дає неоціненну можливість з головою поринути у свою інтерпретацію художньої дійсності і по-своєму прожити життя героя, який є морально та психологічно близьким і зрозумілим.

Герої – різнопланові, кожен з них має своє індивідуальне сприйняття світу, тому і вчинки у кожного свої. Засуджувати когось із них, або ж підтримувати – це питання, яке кожен читач вирішить для себе самостійно.

Події відбуваються в одному із найтоповіших міст України – в Одесі та його передмісті. З розвитком подій у романі топографія для окремих героїв буде змінюватись.

На перший погляд, молоді люди живуть звичним буденним життям: навчаються, працюють, товаришують, розважаються і, що найголовніше, закохуються. Це історія про нашу українську молодь та сучасні цінності.

У романі є кілька ключових сюжетних ліній. Таке явище є характерним для великої прози і відповідає класичним стандартам жанру роману.

Сюжетні лінії можна виокремити шляхом дослідження перебігу подій та визначення ступеня впливу на сюжет вчинків окремих персоналій. Уважний читач може помітити, що автор і сама ніби натякає на кому із героїв бажано акцентувати увагу. Засобами внутрішнього монологічного мовлення авторка не лише розкриває характер своїх героїв і їхнє ставлення до навколишньої дійсності, а також пояснює наміри, дії та вчинки.

У першій главі ми знайомимось з Лілією. Вона коротко розповідає про себе та своє найближче оточення. На перший погляд, дівчина ніби типова як для звичайної буденності, проте це лише перше враження і з розвитком подій у романі її образ розкриється повноцінно та більш відверто. Ми спостерігатимемо за ростом особистості дівчини, її дорослішанням у прийнятті непростих і дуже важливих рішень.

Характер та думки Тимура у романі розкриваються в більшій мірі шляхом  внутрішнього монологу – роздумів. Хлопець порядний і наміри у нього світлі. Він закоханий, але дуже невпевнений в собі. Згодом таку думку кузина Влада особисто озвучить Тимуру. Хлопець і сам це визнає. Він картається через таку особливість свого характеру, проте нічого не може з цим вдіяти. Тимур себе недооцінює. В його характері приховано колосальний потенціал. Хлопець здатний на серйозні та рішучі вчинки і ми в цьому переконаємось.

У сьомій главі мене здивував Богдан. До цього моменту дану персоналію я сприймала очима Лілії як дуже самовпевненого і нахабного парубка. У своїх роздумах хлопець переконаний, що закоханий у Лілію і має до дівчини серйозні наміри. Він швидко досягає взаємності та близькості з дівчиною. Скоріш за все, саме цей фактор став причиною того, що він припинив цінувати їхні стосунки. У нього було багато дівчат і, як виявилось, все ж таки Лілія для нього виявилась не останньою. Правду кажуть: «Яке змалку, таке і до останку».

Брат Лілі – Ромчик –  та його дівчина Аліна попереджають, що Богдан – не дуже приємна особистість і такій людині, як він, не можна довіряти. Ліля не дослухалась до порад і зробила величезну помилку. Згодом вона шкодуватиме про свій вибір, проте, натомість, отримає хоч і гіркий, проте свій життєвий досвід.

На жаль, Лілія саме з тих людей, які вчаться не на чужих, а на своїх помилках.

Правда, мабуть, коли кажуть: «Що б з тобою не відбувалося – все на краще». Лілія зрозуміє, що помилки, навіть ті, які здаються невиправними, можна скоригувати, якщо поруч знаходиться надійна людина.

У романі порушується проблема сімейних стосунків. Зоя Романівна і Олексій Олександрович розлучені, проте проживають в одному будинку. Прослідковується типова життєва ситуація – бути разом заради дітей.

А чи таке сімейне життя комусь потрібно? Лілії і Роману не подобається спостерігати за їхніми токсичними стосунками. Можна здогадатися, що бабусі і дівчаткам Тані і Марійці – тим більше. Всі вимушені терпіти і мовчати, аби не образити маму і тата.

А можливо Зоя Романівна і Олексій Олександрович і досі кохають один одного? У своїх ранкових «дебатах» вони сперечаються через побутові проблеми і аж ніяк не переходять на особистості. Можливо побут і зруйнував їхні стосунки?

У романі порушено широкий спектр філософських питань – проблема самовизначення особистості, проблема вибору, вірності, проблема життя і смерті. Кожен герой вирішує ці питання у той спосіб, який відповідає його особистим переконанням та цінностям.

Головний ідейний зміст роману розкривається шляхом порушення любовної тематики. У книзі любов можна зустріти різну.

Любов-повага як почуття до батьків.

Любов-турбота проявляється у ставленні до сестер, до брата.

Любов-дружба у романі має свої стадії трансформації.

Пристрастю можна охарактеризувати відношення Богдана до дівчат, оскільки на тривалі стосунки він не здатний.

Глибокий ідейний посил приховано у назві «Завжди любитиму тебе». Це про любов-трансформацію, яка об’єднує всі ті загальнолюдські цінності, на яких і мають базуватися взаємини між чоловіком та жінкою. Для стосунків важлива присутність таких категорій, як повага та взаєморозуміння, вдячність і вірність, впевненість, уміння цінувати кожен момент присутності людини, яка знаходиться поруч.

Переживши розчарування та біль, Лілія все ж робить для себе правильний висновок. Життя її зміниться так, як вона того і сама не очікує. Дівчина зрозуміє різницю між пристрастю та щирими емоціями, переосмислить свою дружбу з Тимуром і усвідомить свої почуття до цього хлопця.

Книга вчить читача бути чесним з собою: розуміти і приймати свої емоції, не слідувати загальноприйнятим шаблонам про дружбу, не ламати власну особистість та почуття  зсередини. Проте, якби люди не робили помилок, то, скоріш за все, життя було б нудним і не цікавим.

Під час читання мене, як читача, дуже зацікавила своєрідна інверсія у побудові речень, яка структурно дуже близька до граматики англійської мови. Чесно сказати, я це сприйняла як особливість авторського стилю Вікторії. Місцями, навіть, уявляла героїв не в Одесі, а більше – в невеличкому американському містечку. Потім почала читати коментарі і зрозуміла причину.

У романі присутні «мандрівні персонажі» зі своєю «подорожуючою» (з книги в книгу) історією. У першому розділі Костя дивує своєю мужністю, викликає двоякі емоції і раптово зникає. Було очікування, що невдовзі саме цей герой з’явиться і читач дізнається, що саме відбулося, проте ситуація залишилась відкритою. Нарешті, у двадцять третій главі ми частково дізнаємось про долю Кості і загадкової дівчини, яку, до речі, звати Ксенія.

Щоб читач раптом не розгубився у такій незвичній подачі історії Кості та Ксенії, автор одразу ж посилається на свою трилогію «Ти тільки моя». У читача з’являється прекрасна нагода, щоб ознайомитись з циклом книг «Кохання до нестями» та знайти відповіді на свої питання.

Книга «Завжди любитиму тебе» зацікавить майже всі категорії читачів, а особливо прихильників жанру любовного роману. Свідченням цьому є велика кількість шанувальників цієї книги на сайті «Букнет», а також високі показники вподобань і прочитань. Книга популярна.

Вікторіє, Вам бажаю натхнення, творчої реалізації, успіху! Чекатиму від Вас нових історій.

Посилання на блог марафону: https://booknet.ua/blogs/post/363457

Посилання на сторінку куратора марафону: https://booknet.ua/tetyana-gishchak-u10549726

Посилання на книгу: https://booknet.ua/book/zavzhdi-lyubitimu-tebe-b390182