Маленькі поради для авторів-початківців)

У попередньому блозі я розповідала про свої помилки, якими хотіла поділитися з авторами-початківцями. Вирішила продовжити цю тему, може комусь стане у нагоді) Сьогодні поговоримо, як про помилки, так і про мої висновки, як же почати писати)

1. Перша ваша книга – це N-дцята ваша книга

Коли ми стаємо саме авторами-початківцями? Коли публікуємо на осуд читачам свій «шедевр». І скажу вам одразу, ми не можемо стати авторами/письменниками одного сонячного ранку, коли ми прокинулися і вигукнули: сьогодні я напишу книгу! Або… прочитали якусь надзвичайно цікаву книгу і вирішили, що теж хочете написати і сідаєте та пишете, та публікуєте. Ну, не знаю, чи є такі, хто насправді ось так почав писати і отримав бездоганний продукт, або ще й славу у подарунок)))

Але одразу скажу, що… такий «ранок» чи такий «день» після прочитання книги виникає у багатьох. І це поштовх спробувати, а не сидіти на місці.

Моя історія: я почала писати ще в дитинстві. В зошитах, на аркушах. Вигадувала свої власні історії після прочитання «отих надзвичайно цікавих книжок» або намагалася переписати кінцівки фільмів. Мабуть я написала історій так…5-6, а може я просто забула і було їх більше)))  Наразі у мене в комп’ютері – 18 історій без тих, що опубліковані на сайті. 18! Це історії, які не побачить цей світ. Це моє особисте, це те, що було моїм шляхом, досвідом. І так має бути з кожним автором. Він має писати, писати, вигадувати, доводити до завершення, перечитувати, правити (НЕ переписувати), плакати над своїм «шедевром» або іронічно сміятися. Не читачі повинні страждати в перші ваші спроби, а автор-початківець. Той, хто писав раніше до часу Х, розуміє мене. Ваші перші спроби – це… просто якийсь жах. Не в плані, можливо, сюжету, але у плані великих пустот, не розкриття героїв та їх почуттів, а ще одна велика проблема для всіх – це не завершення твору. Впізнаєте себе? Чому? Йдемо далі)

2. Натхнення – це добре,

але саме тренування – це ваш шлях вперед

Ну з ким не бувало (і навіть це не про написання книги): руки сверблять, ідея в голові туманить мозок настільки, що нічого нам в житті не потрібно, як сісти і почати творити: малювати, вишивати, ліпити, займатися спортом… тільки ось наше натхнення дуже швидко зникає, бо в перші часи/дні ми його виплескуємо, і все, воно себе вичерпало. А коли ми ще не бачимо результатів… Ой, ну це вже дуже болюча тема)))

Але досягає мети – сильніший та дуже упертий) Скільки у вас розпочатих книг? І вже мабуть навіть інтерес зник? Буває так у всіх. І тут хочеться сказати одне: наше хобі – це теж робота. Робота над собою у першу чергу. Вам подобається цим займатися, але просто немає сил, натхнення? Тоді і книгу ви не напишете ніколи. Натхнення – народжує ідею книги, сюжет, героїв, але розвиток подій, розвиток героїв, розвиток вашої книги – це ваша праця, праця вашого мозку, а зовсім не якогось там Натхнення чи Музи.

Так, не романтично. Але це, на жаль, жорстка правда.

Моя історія: в дитинстві я зовсім не дописувала до кінця. З 18 книг я повністю з першого разу закінчила 6 (це стосується останніх книг з мого «бекграунду»). Всі інші я закінчила через декілька років. Натхнення приходило, я сідала та починала писати, як божевільна. Це могло продовжуватися декілька днів, але потім… в голові малюються вже інші події цієї історії, а я лише на 20 сторінці, розповідаю «ху із ху». Натхнення мене залишало, і писати, розвивати сюжет вже не хотілося. Коротше кажучи, я пережила події книги у своїй уяві і викладати їх на аркушах було вже нудно. Не буває так, щоб клац – і все вже написано, що у тебе в голові.

Добрий досвід та тренування я отримала, коли повернулася до своїх недописаних книг і просто змушувала себе дописувати. Навіть, якщо інтересу вже не було. Розвивала свою фантазію, виробляла звичку дописувати все до кінця, писати кожен день.

3. Писати кожен день

Якщо автор починає нову історію, то він повинен її довести до кінця. І над цим потрібно працювати КОЖЕН ДЕНЬ! Не тоді, коли прийде натхнення, не тоді, коли у тебе з’явиться свій кабінет чи новий ноутбук чи ще щось. А просто кожен день. І це називається – праця автора.

(Ситуації бувають різні. Ми всі повинні це розуміти, всі ми люди. Я кажу саме про той час, коли… «у мене немає натхнення», «я втомилася», «щось мені лінь»…)

Починати треба з невеликого обсягу. Два аркуші – достатньо для початку. Не знаєте що писати? Буває. Пишіть про те, що ви завтра викинете у сміття і світ це ніколи не побачить. Я така ж людина, як і всі. Іноді просто не знаєш про що сьогодні писати. Ти знаєш подію наперед, але не знаєш, як читача «привести» у ту саму точку Х, коли твоя фантазія вже буде гратися з героями як схоче.

Насамперед, просто знайте, що це не обов’язково публікувати для читачів. Але інколи треба… «виписатися», щоб потрапити на необхідну стежку, рядок, слово. І не треба казати, що це даремно витрачений час. В кінці вашого даремного написання – ви вийдете на той момент, коли завтра ви почнете писати дійсно важливу сцену.    

Але ж насправді: про що писати, коли не пишеться?

Моя історія: 1. Вигадую нового персонажа.

Інколи сюжету потрібен якийсь новий персонаж, навіть якщо він зіграє свою роль лише на 1 аркуші, але за допомогою нього герої прийдуть туди, куди потрібно вам.

2. Герой у мене починає свій монолог.

Виплескує свої роздуми, емоції, проговорює різні плани своїх дій.

3. Зазвичай я пишу від першої особи, але інколи я розповідаю про інших персонажів (що вони роблять у даний момент, бо ми ж слідкуємо лише за головними героями, а може там інші герої щось замислюють! І автор цього не знає)

4. Можна просто описувати місцевість (не самий дієвий вихід).

5. І те, що буває найчастіше, коли повний капець сьогодні з фантазією: продовжую твір з повною ахінеєю. Десь да буде зачіпка, яка виведе мене до того моменту, з якого я почну писати щось адекватне)))

4. План, план, і ще раз план!

Якщо зробити невеликий висновок з того, що вже було написано тут, то я б сказала, що без плану – не можна починати книгу. Чому не завершується більшість книг? Тому що… Натхнення пропало, Муза улетіла. А як я вже казала, книга – це праця. А праця має мати свій план.

Як і коли скласти план? На початку. На самому початку, коли до вас спустилося оте Натхнення чи Муза. Герої, основні події, опис світу, минуле кожного героя… все має бути у вас записано. Пропаде Натхнення, і ви можете забути «хто кого, чому та коли». Тому Натхнення нам дається, щоб встигнути записати все, що воно нам диктує.

Моя історія: як я вже згадувала, 6 книг з 18 були завершені з першого разу. 4 з них були з планом.  2 – справжня каторга. Я спочатку була з тих, мабуть, авторів, хто пише під Натхненням, під Музою, чи ще під чимось (наприклад, під кофе). Я вибрала принцип доводити все до кінця, працювати над своїми книгами до фіналу. Але я отримала досвід. Це важко писати, коли ти навіть не знаєш про що писати, хто є хто, чи потрібні додаткові персонажі, чи не забула я про всі таємниці… Натхнення дарує перші сторінки, а потім ти тонеш у болоті. Це дуже важко та виснажливо не тільки писати, розвивати події, а ще й одночасно вигадувати сам сюжет! Після завершення таких книг – відчуття, що тебе вижали як той лимон.

Я знаю, що є автори, які пишуть саме без плану. Я можу твердо заявити, що я теж так можу. Але чи потрібно мені так витрачати даремно сили? У кожного своя відповідь. Почавши писати плани, я зрозуміла, що написання книги – це весело, це кайф, мені подобається. Так, звісно це праця, але вже не настільки важка, якою здавалася мені раніше.

Чи був корисним цей блог?) Чи є якісь запитання?)

Буду рада поспілкуватися!