- Твій вихід, крихітко! - Вигукує організаторка шоу і я йду.

Йду за вогнем, який палає яскравим полум'ям в моїх грудях. Зараз я тут, бо цього хочу! Я можу! Я буду! 

За лаштунками мене на канатах піднімають майже під саму стелю. Розправляю крила. Почалося… 

Лунають перші акорди інструментальної композиції Muse - Space Dementia під які я повільно на канатах спускаюся згори-вниз. Зал водночас відриває очі від сцени й слідкує за кожним моїм рухом. Зойкіт, здивування, шок, збентеження, читається на їх обличчях. Тисячі очей слідкують за кожним вигином мого тіла, стрибком, помахом чорних, як вороняче перо крил. Я живу, дихаю цією роллю! Я зараз занепалий Янгол, який шукає свій шлях… і бачить цей шлях в ЙОГО очах! 

Мене повело, щойно наші погляди з Славкою зустрілися, та цього ніхто не помітив, я продовжую…

Зал підхоплюється, лунають овації, схвильовані вигуки - браво.

Мені все вдалося. Щойно ховаюся за лаштунками, знесилено сповзаю на підлогу.

- Крихітко! Це було грандіозно! - Промовляє схвильована організаторка. - Ти просто порвала публіку! Ну-ну! - Сідає поряд і обіймає мене за плечі. - Вже все минулося! Все добре. - Гладить мене по хребту, щоб заспокоїти, а я тремчу, з очей градом котяться сльози.

- Ти просто перенервувала, - продовжує вона. 

- Так! - Киваю, поступово повертаючись до тями.

- Ось поглянь, які гарні квіти тобі передали! - Жінка підхоплюється й повертається назад з шикарним букетом бордових майже чорних троянд. - Точнісінько під твій образ. Як влучно вгадали. Навіть листівка є. Може якийсь залицяльник. Молодість це так круто! - Зітхає вона з нотками легких заздрощів у голосі.

Дістаю листівку складену вдвічі й розгортаю.

“Я слідкую за тобою!”

Стає моторошно, аж холодок пробігає по хребту. Озираюся на всі боки. Хто ти? Чортів псих! Що тобі від мене треба?