Ностальгічна новинка. Прикинься моїм хлопцем
Вітаю, мої любі!
За вікном у мене така спека, що можна підсмажитись, і це мимоволі відкинуло мене думками у той час, коли я закінчувала школу і тільки-тільки вступала до ВИШу. Зараз я повертаюсь до університету уже не в статусі студента, але надворі так само жарко, і в голові промайнула думка: можливо, прийшов час почати публікувати книгу, яку я планую почати ось уже кілька років? Книгу про шкільну випускницю, перше кохання, спекотне літо і осінь, що стане новим початком...
Так і стартувала "Прикинься моїм хлопцем", і зараз я хочу розказати вам трошки більше про цю історію. Сподіваюсь, вас зацікавить! Отже, книгу шукайте за посиланням (можете клацнути на назву або обкладинку), а я балакатиму далі:
Головна героїня книги, Любава Зеленова - вісімнадцятирічна дівчина, що саме закінчила школу, готується до випускного та не знає, з ким танцюватиме останній вальс. Вона втомилась від образу сірої мишки (з відмінницями таке буває, навіть з симпатичними і досить впевненими в собі дівчатами, хоч і не з усіма), не хоче стояти в кутку, а її танцювальний партнер раптом вирішив запросити іншу... Типова вже-не-шкільна драма, коли дрібниці здаються такими значними...
Спочатку, коли ця героїня прийшла до мене, її звали Маргарита, але перейменування сталось якось саме собою. Прізвище Зеленова народилось теж мов за клацанням пальців, і саме йому обкладинка завдячує зеленим шрифтом надпису і листям на фоні.
Любава багато в чому схожа на мене, свого автора (хоча я не є її прототипом, ви не подумайте). Тож я дозволяю собі розлабитись на повну: пишу про стіни рідної школи, хоч закінчила її не в тому році, що вигадана персонажка, описую ганок, на якому колись сама стояла, фотографуючись "в останній раз". В тому, щоб писати про рідні місця, є щось медитативне - я ніби згадую розписаний паркан, ріг будинку. На фоні грає музика Скрябіна. Здавалось, пісням вже багато років, а все ще актуальні...
Я зупинила Свята біля рогу будинку, що вів геть від шкільного майданчика, біля якого ми збирались сьогодні знов репетирувати вихід, і у нього була можливість просто прискоритись і кинутись геть. Та хлопець повернувся до мене обличчям, осміхнувся, подався вперед і вперся рукою в стіну над моєю головою. Другу руку простягнув до куща жасмину, що ріс неподалік, і зірвав маленьку гілочку. Струснув, позбавляючи її крапель нещодавнього дощу, а тоді заправив мені за вухо і весело підморгнув мені.
– Хочу, щоб ти поїхала зі мною в Київ. На тиждень. Згода?
Герої їдять морозиво в кафе, в яке я досі заходжу (принаймні, заходила до однієї неприємної пригоди):
Реальність того, що відбувалось, я усвідомила лише в ту мить, коли Святослав реально посадив мене за стіл, а офіціантка поклала перед нами меню.
– Нічого не треба! – видихнула я, побачивши, що Свят береться щось замовляти. – Я грошей з собою не брала…
– Я пригощаю, – підморгнув він.
– Ні-ні! Не потрібно! Ми ж лише…
– Ми ж лише що?
Пишу - і здається, ніби кадр стоїть перед очима, а ці двоє сидять за сусіднім столиком... Симпатична шатенка і молодий сіроокий красень, що дивиться на неї котячими очима.
До речі, про красеня... Зараз він зветься Святославом, хоча на початку своєї "персонажної" кар'єри мав ім'я Олег. Але, подумавши трохи, я зрозуміла, що Олег був би з Маргаритою - а тут треба іншого хлопця, з іншим іменем, іншою біографією. Святослав навчався в тій же школі, що й Любава (він на два роки старший), тепер - фотограф, планує знімати для своєї виставки, хоче виграти грант на навчання... Амбітний юнак, якого проста дівчина попросила зіграти роль її хлопця.
Чому ж він погодився?
Не знаю. Я знаю, як він виглядає, чую його голос, коли пишу репліки Святослава, але його мотиви для мене поки що загадка. Але впевнена, що ми розгадаємо цю загадку разом!
Якщо зацікавила персонажами, то зазирайте в книгу, буду рада бачити вас там!
А в коментарях розкажіть: чи відчуваєте ви особливу атмосферу, коли автор пише про знайомі, рідні місця? Вловлюєте авторську присутність у дрібних деталях?
Любите взагалі читати про молодь? Бо хтось вважає, що ті книги надто інфантильні (є таке, але ж не всі), інші, навпаки, поринають у юність...
Чекатиму на ваші коментарі! А я побігла писати далі, пірнати у безтурботні літні дні, поки на вулиці така спека, і на сторінках книги також!
Люблю вас,
Ваша Альма Лібрем.
1 коментар
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЕх, школа, ностальгія. Я теж коли приїджаю до рідного селища частенько призоджу до своєї школи і такі спогади находять. Кожен куточок це ціле прожите життя?
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати