Любі читачі! 

Нагадую, що зараз йде викладка двох моїх книг в процесі. Тих, хто ще не зазирав в них, запрошую! Буду рада вас там бачити!

У НОВІЙ ПРОДІ "Я - ТВОЄ ПРОКЛЯТТЯ":

Новий стукіт у двері оголосив про повернення вітчима. Схоже, король, нарешті, зволив прокинутися і прийняти його. І тепер мені оголосять про рішення Ленарда щодо мене.

Вже за похмурим виразом обличчя графа Лаумерта стало зрозуміло, що нічого хорошого на мене не чекає. Але навіть у найстрашнішому сні я не могла уявити, що почую таке:

– Король тобою незадоволений. Заявив, що в ліжку ти не виявила очікуваного ним завзяття. Тож у фаворитки він тебе брати не збирається. А враховуючи те, що ти сама забралася до нього в ліжко і безсоромно нав’язувалася, не вважає за потрібне надавати нашій сім’ї якісь милості.

У мене вся кров відлинула від обличчя. Нігті вп’ялися в долоні так, що кров виступила.

– Та й взагалі король не хоче більше бачити тебе при дворі. Звелів нам обом якнайшвидше забиратися звідси. Що ти там такого зробила, що він настільки розсердився?! – вибухнув вітчим.

– Нічого, – глухо промовила, опустивши голову.

Якщо скажу, що намагалася поранити скальпелем або паралізувати магією, вітчим точно мене приб’є. Підозрюю, проспавшись і тверезо осмисливши те, що сталося вночі, король вирішив, що тримати при собі змію, що тільки й чекатиме зручного моменту вкусити, нерозумно. Хоча б пожалів і не став відправляти до ката, а обмежився вигнанням. Вже за одне це слід бути вдячною. Але чомусь не виходить. А всередині здіймаються злість і образа. Навіть не схотів вислухати мою версію подій! Просто прогнав, як безрідну псину. Покористувався та викинув.

– Збирайся, ми їдемо просто зараз, – процідив вітчим.

У НОВІЙ ПРОДІ "ВТІКАЧКА З СУТІНКОВОГО СВІТУ-3":

Я вже так звикла до свого ув’язнення в камері, що здавалося, провела тут все життя. По суті, певною мірою так воно і було. Звір усередині мене народився лише місяць тому, і його одразу ж помістили сюди. Він звик до чіткого розпорядку. З кожним днем ​​навчався краще підкорювати свої інстинкти і пізнавав межі власної сили. А я звикла почуватися такою: жити майже на самих інстинктах. Все здавалося простим та зрозумілим. Я не мучилася зайвими сумнівами. Сприймала все, що зі мною відбувається як належне.

Може тому, прокинувшись одного ранку, не відразу зрозуміла, що все змінилося. Ні, звір нікуди не пішов. Він продовжував жити всередині мене. Став невіддільною частиною того, що становить сутність кожного вампіра – спраги. Але тепер я могла його контролювати. Він сховався в глибині свідомості, ніби ув’язнений в особисту тюремну камеру. Тільки цього разу тюремником була я сама, а не стіни довкола.

До мене ж повернулися звичні думки та почуття. Повернулося те, що становило саме серце моєї особистості. У голові проносилися яскраві образи всього, що відбувалося зі мною після того, як стала одержима кров’ю.

Який же правий був Ербін, коли казав, що це матиме для мене значення, варто кривавій пелені впасти з очей! Я боялася навіть зітхнути, намагаючись впоратися з цілим ураганом емоцій, що мене захопили.

Пам’ять виявилася найбезжальнішим катом. Не приховала жодного моменту з того, що зі мною було. Я ніби заново переживала весь цей моторошний місяць. Тільки тепер емоції та реакції були зовсім іншими.

Тут згадала, як розірвала на собі одяг і безсоромно виставляла оголене тіло перед наставником.

– А-а-а-а-а! – я занурилася обличчям у подушку, відчуваючи, як щоки палають вогнем.

Цікаво, що було б, якби Ербін піддався на мої маніпуляції? Я придушила крик, що рвався назовні. Добре, що йому вистачило витримки цього не зробити.

ПРИЄМНОГО ЧИТАННЯ!