Доброї тихої ночі! 

Продовжуємо слідкувати за пригодами Ії і Віктора?

Уривочок: 

– Привіт, синку. Це я! – слова і голос, нагадують, що на телефон все ж треба дивитись. Кого-кого, а загубленого татуся мені тільки не вистачало! 

– Я зайнятий! – холодно відповідаю. 

– Розумію. Будь ласка, виділи для мене хоча б хвилин двадцять. Це дуже важливо! – в голосі нотки благання. От же лицемір! Скільки років жодної звістки, а тут раптом об'явився і ще й має нахабство щось від мене вимагати! 

– Добре. Завтра після 12-ї. Паб “Violet”. Скажеш бармену, що до мене. 

– Домовились! Дякую, синку! 

– Я тобі не сино… – не договорюю, бо він завершує виклик. Чорт з ним, завтра скаже, що хоче і нехай котиться на всі чотири сторони. Не до нього зараз!

Вдома в Ії мене чекає сюрприз. Її тітонька скрушно розводить руками та каже, що вони з матір'ю посварились і Ія поїхала кудись. Згадуючи,в якому настрої Ія поїхала з лікарні, я вірю, що це не дурна відмашка: “Скажи, що мене немає вдома”...

***

Продовжую рубрику #Я_читаю 

І в книзі моєї колеги Анни Шторм киплять справжні пристрасті

Уривочок: 

Я стою і розумію, що зараз секунди вирішують все. Або я йду і розчиняюсь в нічному місті, або повертаюсь, щоб попередити Макса і більше не матиму шансу на втечу. Або… стоятиму тут, аж доки не потраплю в лапи Відьми та Шрама. І Макс вже не врятує мене. 

Як бути? Мене просто розриває, а кожна втрачена секунда безкомпромісно позбавляє сил і зменшує вибір варіантів. 

Перед очима пролітає наша перша зустріч. “Всім стояти, це пограбування!” – каже, дивлячись просто на мене , і я розчиняюсь в його очах.  

“Вір мені, Ево!” – проситиме він потім, рятуючи моє життя. 

“Будь зі мною!” – гаряче шепотітиме, змушуючи розтікатись полум’я замість крові в жилах! 

Боже, що мені робити, як бути? Попередити і залишитись, чи піти?...

***

Дізнатись, чи попередить Ева свого викрадача можна тут)

***

Добраніч і гарних вражень!