Розгублена і приголомшена, Люба спускалася з трапу, назустріч чоловікові, який, схоже, заварив цю кашу. Високий широкоплечий і привабливий звір - саме таким його бачила зараз Люба, дивлячись на вільні лляні штани і тонку білу сорочку з розстібнутим коміром, що виглядало дуже спокусливо на оманливо розслабленому хижакові. На виблискуючі хитринкою карі очі падали пасма темного волосся, а нижню губу закусив гостре, ніби котяче, ікло.

Дурепою Люба не була і складати два і два вміла, хоча й насилу вірилося. А ще вміла зосереджуватися та оцінювати ситуацію, особливо, коли зійшла з літака і ноги торкнулися землі… Вона розуміла, що чоловік явно підлаштував її запізнення та створив усі умови для їхньої зустрічі.

- Водій таксі та робітниця аеропорту… вони працюють на вас? - спокійно промовила Люба, намагаючись не виявляти емоцій.

Чоловік м'яко посміхнувся і кинув на Любу захоплений погляд, тож відповідати було не обов’язково, стало зрозуміло – його рук справа.

- Але я спізнюся на конференцію! Мене ж звільнять! - простогнала Люба, зариваючись пальцями у волосся.

- Не варто турбуватися про це. Ніхто вас не звільнить, - спокійно промовив чоловік, пильно дивлячись на жінку.

- Ніякої конференції і не планувалося, чи не так? - видихнула жінка, згадуючи, де вперше побачила свого викрадача... і ректора... і навіть очі прикрила. Може це їй сниться?

- Дозвольте представитися, Віктор Олександрович Бондаренко. Мені буде приємно, якщо ви називатимете мене Віктор і ми нарешті перейдемо на «ти», - обережно кивнув чоловік, ніби приручав дику тварину, і поцілував Любі руку. - І не треба нервувати, я вас не скривджу і не зроблю нічого, що вам не сподобалося б. Я хочу лише познайомитися ближче і пізнати вас краще. Мені вже давно пора було відпочити від роботи та буденної рутини, гадаю, як і вам?

Люба шумно зітхнула, все ще відчуваючи дрібне тремтіння, що пробирало тіло, але потихеньку заспокоюючись. І якщо чоловік не брехав – а їй шалено хотілося в це вірити – Люба мала рідкісну можливість відпочити, позагоряти і поплавати на курорті, куди, напевно, ніколи б не потрапила з її нікчемною зарплатою.

- Три дні, жодних посягань на мою свободу, відпочинок та спілкування, і ви не вимагаєте від мене за все це платити у будь-якій формі! – сказала Люба, набравшись сміливості та виставляючи свої вимоги.

- Три дні, жодних посягань, якщо ви не захочете, відпочинок і спілкування, і я не змушуватиму за це платити в жодній формі. Але я намагатимусь вам сподобатися і спокусити, - з легкою усмішкою і трохи схиливши голову, практично мурчав чоловік.