Флешмоб #лице_автора

Вирішила теж розповісти про себе і приєднатися до флешмобу від Юлії Богута #лице_автора.

Більше, ніж читати книжки, я, напевно люблю …. дивитися фільми, особливо серіали. Причому, я з тих динозаврів, які  бачили перші серіали. Латиноамериканські. «Рабиня Ізаура», «Багаті теж плачуть», «Просто Марія», «Тропіканка», «Дикий янгол»... Дивлячись кожну серію, я почала писати їх зміст і складати невеликі книжечки. Особливо мені сподобався турецький серіал «Корольок – співоча пташка». Дуже зраділа, що фільм знятий за мотивами роману Решада Нурі Ґюнтекіна «Чаликушу». Прочитала, і неодноразово. З цього моменту захопилася турецькою літературою.

Після романів Кіра Буличова полюбила фантастику. Агата Крісті надихнула на читання детективів. Причому, не стільки її книжки, як її біографія. Читаючи книжки, весь час  в уяві складала свої сюжетні ходи, додумувала, а як би я написала історію, яку переповів письменник. І зразу хотілося щось велике – роман. Хоча все ж почала з оповідання.

Був урок української мови. Розвиток мовлення. Писали переказ. Вчителька взяла  текст, у якому розповідався випадок, як дівчинка з дитячого будинку потоваришувала з дівчинкою, у якої були батьки. І сталося це у лікарні. Текст ухопив за серце, обволік душу й примусив взятися за ручку. Так з’явилося оповідання «Перехрестя доль». Був конкурс. Моя вчителька послала це оповідання у газету (наполегливо мене пхали у газети) і воно отримало приз – десять карбованців. Тоді це були серйозні гроші. Але справа полягала не в грошах, я повірила, що моя писанина цікава й конкурентоздатна.

Вже навчаючись в інституті, якось із групою в рамках допомоги дітям без батьків, накупили солодощів, іграшок, одягу та поїхали до дитячого будинку. Це було найбільше потрясіння за все моє двадцятирічне життя. Але то був і поштовх до творчості. Саме у дитячому будинку я побачила її, героїню мого першого роману. Вона була надзвичайно гарна. У той час, коли романи виховали в мені ідеал - образ білявої красуні з білою шкірою, я зіткнулася з синіми очима, чорним волоссям і смаглявою шкірою. І це було незабутньо. Дівчинка співала, божественно співала зі сцени.

Нам вирішили показати концерт за те, що ми приїхали. Я заприсяглася, що напишу про неї. Так за кілька років народився роман «Там, де дитинство». Переписувала його багато разів, поки він не став таким, яким я його хотіла бачити. Назва теж змінилася. Тепер він зветься «Поцілована Богом». Нещодавно завершила, приходьте, читайте ТУТ. Довго не наважувалася комусь показати. Першим читав мій двоюрідний брат. Сказав, що потрібне продовження, бо присутнє відчуття незавершеності. Так виник роман «Сині лебеді» (поки що в процесі).

Бажання оформити усе написане у книжку привело до виготовлення кустарним способом своїх романів. За допомогою програми Паблішер друкувала на комп’ютері текст роману й формувала блоками – зошитками. Далі з’єднувала, поєднувала скетчем і оформляла палітурку. Обкладинки теж сама розробляла, друкувала на фотопапері – виходили книжечки. Іноді по 20 штук робила. Читали родичі, знайомі. Далі була платформа Літнет, після якої  Букнет і Аркуш. У 2021 році видала власним коштом  першу частину гумористичної трилогії «Позитивна дитина» Можна почитати ТУТ. Всього 100 примірників, які розійшлися по родичах і знайомих. Ну дуже хотілося мати друковану книжку))) Тепер триває робота над редагуванням  другої частини «Мушля для перлини» та третьої – «Хочу дитину!». Усі ці твори на Букнеті є.

Мрію написати фантастичний роман. Ідея  та матеріал є.  Видно, він у мені дозріває. Як дозріє, то буду писати.

Мій алгоритм  формування як письменника виглядає так: читати – багато читати, бо то  чужий досвід, - переписувати (короткий зміст серій, творів), бо то навчання формувати речення, тексту  - створювати власне – переписувати, удосконалювати – не зупинятися, бо навряд чи вже вийде, це, як частина тебе, потреба на рівні «їсти-пити –спати-жити». А ще важливо знайти джерело натхнення. У мене це музика. Мені чудово пишеться під тиху гарну музику, особливо вночі. Я тоді не відчуваю часу. Слухали Secret Garden?  https://www.youtube.com/watch?v=-sWnEWpS_fA

Написання творів - то моє хобі, бо основна робота – в школі, я вчителька зарубіжної літератури. Але те хобі настільки сильно живить мою душу, що відмовитися від нього, мабуть, ніколи не зможу. Письменник – це особливий стан душі. Ходиш хворий і весь час думаєш про сюжет, персонажів, форму подачі… А потім раз – і все виливається на папір. Настає полегшення. Але на якийсь час, поки не починає пульсувати в мозку інший сюжет, інші образи. І знову чекаєш на народження твору. Це чудові відчуття. І я рада, що мені дано в цьому світі їх відчувати. Дякую, Боже, що навчив викладати думки за допомогою слів! А як це добре вдається, судити читачам.

Чому така аватарка? Картинка сподобалася) А реально я виглядаю так: