Флешмоб #лице_автора

Вирішив трохи розповісти про себе і приєднатися до флешмобу від Юлії Богута #лице_автора.

Побачив від різних авторів, що вони мало не з самих пелюшок цікавилися книжками, любили читати, а потім і вигадувати свої історії. Я таким похизуватися не можу. Так, в дитинстві я полюбляв казки, інколи намагався придумати, що було далі. Але зазвичай цього бажання вистачало на дуже короткий час, і я нічого суттєвого не вигадував.

Справа вся у тому, що я ненавидів читати. Так, і таке можливе. Якби мені сказали, що я буду писати книжки, я б їм посміявся в обличчя.

Навіть зараз згадую шкільну програму, і ті нескінченні романи, де ти вже з першого абзацу продираєшся вперед і все одно нічого не розумієш. Це було якесь катування. Не розумію, як можна в школі давати читати настільки складні історії.

Все змінилося десь у класі 9-ому… Однокласник намагався довести, що читати цікаво, я з цим не погоджувався. Тож він мало не силоміць впхнув мені в руки першу збірку творів по Сталкеру і сказав, щоб я прочитав. Ну що ж, визнаю, я помилявся) Читати дійсно цікаво) Мені особливо сподобалася одна фраза з тієї книги. Сама книга була написана російською, тож… - «Всё так легко. Было». Прямо передавало атмосферу твору.

Далі пішли нескінченні нові книги із серії від різних авторів. І ось прочитавши «Песочные часы», я побачив цікаву, заплутану історію, що мала глибину та емоційне забарвлення. І я подумав – «А я теж можу написати щось своє».

З того часу намагаюся щось писати. Написав роман по всесвіту Сталкера, але будемо відвертими, ну воно дуже сире)))

Коли закінчив Сталкер, вже тоді почав писати своє. Спочатку писав у стіл, показував лише родичам та друзям. Але отримував лише критику, і майже завжди націлену на орфографію. Чомусь ніхто нічого не казав про мої сюжети, гарні вони чи ні…

Десь у 2013-2014 роках знайшов в інтернеті конкурси на РБЖ «Азімут», і туди писав історії. Одного разу мало не потрапив у 10-ку кращих, але трохи не вистачило( А пішов з нього після того, як на одному конкурсі по фантастиці, один з переможців був твір про АТО, в якому майже не було фантастики.

Потім були Літнет, Літрес… Але щось не склалося… І десь у 2020-2021 почав перекладати оповідання на українську, і вже опинився тут, на Букнеті.

За цей весь пройдений шлях, я зрозумів кілька моментів: Немає сенсу питати про те, наскільки добре написаний текст тих, хто не любить читати, і хто не розуміється на літературі. Більшість з тих, у кого будете питати поради, будуть шукати недоліки тексту, а не переваги.

Сам по собі я інтроверт, і не дуже довіряю людям. Люди надто озлоблені, завжди такими були. Звичайно я кажу не про всіх, є і добрі та цікаві люди) Особливо я ціную цікавих людей, які мислять не завжди прямолінійно та шаблонно. Зазвичай це творчі люди, але не завжди) Тож намагаюся оточити себе цікавими людьми)

З такими людьми приємно спілкуватися, та й теми для розмови можуть бути нестандартними) Такі розмови особливо цінні) І не проти знайти нових співрозмовників, якщо звичайно комусь буде цікаво – Інстраграм.

А щодо свого обличчя… Я його ніколи не ховав) Хочу, щоб в разі успіху, всі знали моє ім’я, та хто я такий)

І зла моя сторона...))