"Сумніви, ціна непорозуміння”. Рецензія

Прочитала роман Валерії Серпень “Сумніви. Ціна непорозуміння” https://booknet.ua/book/sumnvi-cna-neporozumnnya-b412819 в рамках марафону https://booknet.ua/blogs/post/363457. На читання сама напросилася, адже роман недавно закінчений, а перед тим мені прийшлося до душі оповідання автора “Легковажна”. Мене попереджали, що це любовний роман, тож я включила свої жіночі струни душі й налаштувалася на рефлексії)

Отже Вероніка і Максим після випадкової зустрічі відчули симпатію один до одного, познайомилися, стали жити разом, і тут було б їм щастя, аби не негативний досвід у стосунках за плечима.

Якщо Вероніка — натура сильна і змогла цей досвід сприйняти як науку не повторювати свої помилки, то у Максима після того досвіду залишилася не наука, а суцільні таргани в голові. Майже всі ці таргани він випустив на кохану дівчину і виставив її вагітною за двері. Оскільки частина тарганів пішла, то після того в нього звільнилося місце для думання головою і, насамкінець, фарш зі стосунків вдалося перетворити якщо не на м’ясо, то на цікаві вироби із фаршу (порівняння автора).

В побудові тексту автор використовує прийому подачі сприйняття одних і тих же подій почергово з точки зору Вероніки і з точки зору Максима. І якщо читати через один розділ, то можна отримати дві розповіді про ті ж самі події, але під різним кутом зору.

Сюжет рухається швидко, в ньому поряд з рівнозначними двома головними героями приймають участь певна кількість героїв другого плану, які або ставлять палиці в колеса стосунків головних героїв, або допомагають ці палиці витягувати, то ж сумувати читачеві не приходиться.

Красиво і в міру відверто описані інтимні стосунки, які гарно корелюють з емоційним станом героїв. Це такі речі, що мені вдаються гірше за все, то ж знімаю капелюха перед автором.

Сподобався посил “Чи хочеш ти зруйнувати все, чи виправити”. Якщо вирішувати конфлікт, то дійсно, треба уявляти з якою метою людина це робить.

Щодо моїх особистих рефлексій, то діти в в любовному романі — має слабке місце, а тут вагітностей і дітей, скажемо так, не мало. Тож мої запити задоволені достатньо)

Проте, якщо трохи посунути рефлексії, то з мене вилазить натура прискіпливого колеги по перу, і звичайно, побажання і зауваження.

Із зауважень хотілося б щоб автор для себе відповіла на деякі питання. По-перше, в які роки приблизно відбуваються події? Навіть якщо роман любовний, на мою думку, він не може повисати у безчассі. Є інстаграм, але жодних відголосків Майдану, АТО, ковіду і війни. Отже події відбуваються в Києві до 2013 року? Але тоді також могло щось відбуватися, хоч якійсь фон, який дав би можливість зачепитися читачу за час.

По-друге, в якому університеті і на якому факультеті вчиться Вероніка? Аж в кінці твору прозвучало, що вона вчитель англійської мови (якщо я не помиляюсь), але жодного разу не вказана назва університету. Те, що він через дорогу від парка Шевченка, то це може бути і червоний і педагогічний. Причому назва професії прозвучала тільки як факт, ніяких сюжетних моментів, пов’язаних з цією роботою і навчанням. Крім того, на початку роману Вероніка збиралася вчитися заочно, а в результаті вона, не працюючи, кожен день з ранку на заняттях. При чому так зайнята, що може зустрічатися з Максимом тільки на вихідних. А вечірній час? Якщо стосунки такі емоційні і стрімкі, невже вони можуть витримати два тижні перерви? І версія про заочне навчання нехіло тріщить)

По-третє, продаж будинку. Якщо це події до 2013 року, то в той час (та і зараз також) продаж житла, якщо в ньому прописана дитина (донька сестри) — проблемне питання. Всіх юридичних нюансів не знаю, але дитину не можна виписати в нікуди.

Менш значимий момент про те, що героїня щодо вступу не поцікавилася інформацією на сайті універу, а все доручила дізнатись знайомій.

На початку тексту знайшла слова “товпилися” - треба “купчилися”, “незважаючи” - треба “попри” або інші варіанти. Натрапила на речення “А зараз я маю змогу роздивитися детальніше, звернути увагу на деталі.” Знову ж таки на початку твору “хвилювання стискало грудину”, попадалася “грудна клітина” і “поясниця”.

І, насамкінець, якщо ще трохи додати звуків, барв, епітетів і порівнянь (їх майже немає), то це б гарно підживлювало емоції і проблеми героїв і поглиблювало б сприйняття тексту читачем.

Загалом же враження отримала позитивне, бо відчула часточку душі автора у творі.