Натуральнішого натурала за нього нема

А в мене тут новенька історія в збірці оповідань!

Натуральнішого натурала за нього нема

— Агов, слиною мені документи не забризкай. Або чимсь гіршим, — клацаю пальцями, щоб повернути Стенлі до дійсності. Суворої до нього.

— Пробач, — мимрить він. Але все одно вдивляється за скляні двері на нашого боса. 

Гаразд, там є, від чого мліти, — це сексуальна блакитноока купа м’язів, запакована як найсолодша цукерка в яскраву обгортку, в костюм від Армані.

Я хитаю головою, змушуючи серце припинити тьохкати, бо зараз не час і не місце.

— Краще тобі визнати, що тобі з ним нічого не світить, друже. І чим швидше ти це зробиш, тим краще для тебе. Покінчи із цим...

— Це тобі з ним нічого не світить, — він починає нашу звичну суперечку, в котрій за пів року жодного руху вперед, ми лише тупцюємо на місці. — Я майже певен, що він з наших.

— Майже?

— На вісімдесят чотири відсотки. Мій гейський радар ще ніколи мене не підводив.

— Не цього разу, любчику, — заперечую я. — Натуральнішого натурала за нього нема.

— Та що ти там знаєш, — відмахується Стенлі.

О, дещо таки знаю, дорогенький...