"Я - твоє прокляття" - запрошую у новинку!

Любі читачі!

Запрошую всіх до своєї нової історії - "Я - твоє прокляття".

АНОТАЦІЯ:

Ніколи не варто ображати жінок! Навіть якщо ти король, а я дочка провінційного аристократа. Інакше доведеться гірко про це пожалкувати.
Відтепер я стану твоїм прокляттям! Увійду в твоє оточення в образі іншої жінки. Закохаю в себе, а потім зруйную твоє життя.
Цікаво, що ти скажеш, коли дізнаєшся, хто я…

УРИВОК З КНИГИ:

Що буде зі мною тепер? Серце тужливо занило. Миттєва примха короля – і моє життя зруйноване назавжди. Хіба це справедливо?!

Гучний стукіт у двері змусив здригнутися. Я поспішно піднялася і напружено витріщилася на стулку, що здригалася під чиїмись ударами.

– Відчиняй, маленька погань! Я знаю, що ти тут!

Вітчим! Як же я ненавиділа і боялася цього чоловіка! Настільки, що губи зрадливо затрусилися, а я не знайшла в собі сил щось відповісти.

– Відчиняй, а то гірше буде! – почулося розлючене.

Зібравшись з силами, я все-таки почала тремтячою рукою провертати ключ у замку. Він правий. Так чи інакше, але розмови з ним не уникнути. І якщо виявлю впертість, буде лише гірше. Надто часто він вигадував для мене покарання, щоб я встигла засвоїти це з цілковитою чіткістю.

Варто було провернути ключ, як граф Вілбер Лаумерт стусаном відчинив двері настіж. Я ледве встигла відскочити.

Він з гуркотом закрив їх за собою і витріщився на мене водянистими злими очима, від погляду яких мороз йшов по шкірі. Вітчим оглядав мене з неприхованою зневагою, затримавшись на напівоголених грудях, які я абияк прикривала розірваною сукнею.

– Ти хоч розумієш, що зіпсувала всі мої плани? – процідив Вілбер Лаумерт, свердлячи мене похмурим поглядом. – Тепер навіть маркіз Данер на тобі не одружиться! Або вимагатиме такого посагу, що я змушений буду сам йому відмовити!

А ось про це я анітрохи не шкодувала! Виходити заміж за того, за кого він планував, я й сама не хотіла. Тому проблемами вітчима не перейнялася.

– Дурепо, адже ти могла порадитися зі мною, перш ніж таке втнути! – сплюнув він і нервово заходив по кімнаті.

Вочевидь, він і сам не знав, як тепер бути у цій ситуації. Мені ж краще стояти і мовчати, інакше буде лише гірше. Ніякі мої виправдання на нього не вплинуть, а тільки ще більше розлютять.

– Це ж не так робиться! – зло сказав він. – Якщо у фаворитки мітить дівчина з аристократичної сім’ї, з її ріднею укладається контракт. Щоб ти після його закінчення мала щось за душею. Розумієш, ідіотко?! А ти що зробила? Просто стрибнула до королівського ліжка без жодних умов. Таке ще пробачили б удові або заміжній. Але не дівці! Тепер на тебе якщо хтось і спокуситься, то зовсім пропащий! Та ще й вимагатиме за це неабияку винагороду! А я не збираюся виділяти на твій посаг більше, ніж вже було обумовлено. Зрозуміла, нікчемо?! Ти й так достатньо висіла на моїй шиї!

Бачачи, що я продовжую сумирно мовчати, він трохи пом’якшав.

– Гаразд, ти хоч щось попросила в короля за ніч кохання? Щось, що могло б допомогти твоїй родині чи тобі особисто?

Я похитала головою, відчуваючи безмежну огиду від того, що відбувається.

– Кажу ж: дурепа! – сердито кинув він. – Гаразд, сиди тут і нікуди не виходь. Я спробую поговорити з королем, коли він прокинеться. Може, все ж таки захоче укласти з тобою контракт фаворитки. Молися про це, Ешлін!

З цими словами він вийшов. Я ж знову зачинила двері на ключ і вткнулася в них чолом. Молитися за це?! Він і справді вважає, що я захочу стати королівською іграшкою тепер уже на законних підставах? Та мені від самої думки про це вити хочеться! Як же бридко на душі!

Ох, пресвітла Ейно, і як я дійшла до такого?

ПРИЄМНОГО ЧИТАННЯ!