Одного разу Володя зіштовхується із серійним убивцею, який називає себе Джоном Доу. Аби вижити, він пристає на моторошну пропозицію Джона зайняти його місце. Невдовзі Володя сам мусить убивати, здавалося б, випадкових людей. Щоб зупинити жахіття, він має з’ясувати, чому це відбувається.

Це – стислий опис зав’язки сюжету мого роману «Іди і вбивай». Чи здолає головний герой свого антагоніста, мабуть, питання зайве. Для сюжету важливо, яким чином здолає, ба більше: з якими перешкодами Володя зіштовхнеться потім і як подолає їх?

Мені, як читачу чи глядачу, зазвичай неважлива особистість героя, мене передусім захоплює дія. Але річ у тому, що розвиток подій у книжці чи фільмі – це процес трансформації героя. Тож куди заверне сюжет, великою мірою залежить від того, ким є герой спочатку. 

Наприклад, якби Володя був молодим неперевершеним красенем-мільярдером, він би задіяв свої статки і зв’язки у владних структурах для кардинального вирішення проблеми. І, можливо, з’ясував би, що за серійним убивцею, чиє місце він зайняв, стоїть якась могутня сила. Наприклад, потужний злочинний синдикат з корупційними зв’язками в уряді або ворожі спецслужби.

Звісно, тут ми зіштовхуємось із тим, що перебіг подій залежить також від особистості Джона Доу, від того, ким він є. Якщо, приміром, він – схиблений вчитель математики, то, може, до такого життя його довела якась таємна впливова тоталітарна секта нумерологів-некромантів, і головний герой, зайнявши місце Доу, вирішує знищити її. Та коли Джон ніякий не маніяк, а найманий убивця, що майстерно маскує свої злочини під діяння божевільного «серійника», то ми отримаємо дещо іншу історію. Втім, не варто скидати з рахунків, що Доу може бути вчителем математики, що підробляє кілером секти нумерологів.

Однак давайте повернемося до Володі, головного героя. Насправді напочатку він – абсолютно пересічний молодик. Понад те – непримітний невдаха, на якого героїні популярних авторок «Букнета» навіть не подивилися б (ну, хіба що з презирством або жалістю). Зізнаюсь чесно: «Іди і вбивай» починається зі сцени із Джоном Доу, бо на стартовій позиції персонаж Володі настільки непримітний, що мало кому, крім автора, було б цікаво, що з ним станеться далі. Мені самому в процесі написання хотілося дати Володі дзвінкого ляпаса і вигукнути: «Та зроби хоч щось зі своїм життям, засранцю!»

Тож перед нами абсолютно пересічна людина, у якої серед більш-менш виразних рис помітні лише вади. Його покинула кохана дівчина, він втратив роботу і знаходиться на мілині, його ось-ось виженуть з орендованої квартири, йому немає куди йти. Здавалося б, глибше не впадеш. Та одного разу Володя забуває замкнути вхідні двері і виявляє у себе в квартирі незнайомця.

«Стомлене неголене обличчя, довге чорне волосся, рясно побите сивиною, глибокі борозни зморшок на лобі, темні кола під розірваними червоною сіткою безсоння синіми очима. Біля стільця, на якому сидів незнайомець, стояла затерта шкіряна валіза. Ніби цей чоловік приїхав погостювати на кілька тижнів».

Незнайомець (як ви здогадались, мова йде про Джона Доу) навіть не приховує свої наміри.

«Так, я бачу: ти мене боїшся. — Незнайомець і собі закурив. — Дурню, ти не розумієш. Тобі нема чого боятись — я вже вбив тебе, щойно сюди увійшов. Ти мертвий».

Володя, оскільки він не красень-мільярдер, а нікому непотрібний лузер, не може розраховувати на охорону, бізнес-партнерів чи якусь із коханок-фотомоделей, які, запідозривши, що з ним відбувається щось не те, заб’ють на сполох. Якби Володя був брутальним поліціантом з чорним поясом по карате, Джон Доу протягнув би не більше двох-трьох глав. Але ні, Володя – безробітний графічний дизайнер без бойових навичок. 

На самому початку «Матриці» (так, першої, якій вже достобіса років) персонаж головного героя доволі схожий на Володю – нудний програміст-задрот. Доки не з’являється Морфеус і не пропонує йому вибір – жити як і раніше задротом або дізнатись правду і втрапити в купу халеп. Джон Доу теж ставить перед Володею вибір, але дещо інакший: померти або вбити. 

Якби наш головний герой був, припустимо, католицьким священиком, то, можливо, він пристав би на перший варіант. Але Володя ще не схильний до жертовності, тож обере другий. Навіть знаючи про те, що свого часу Джон Доу теж стояв перед таким вибором, і ні до чого хорошого це його не привело.

Що ж, на цьому поки що припиняю «спойлерити». 

Вже опубліковані частини роману «Іди і вбивай» можна почитати тут. Якщо сподобається, не забудь внести цю книжку в свою бібліотеку. І підпишись на мою сторінку – нудно не буде.