З чого все починалося?)

Вітаю всіх!

Сьогодні розповім вам про книгу, яку я написала однією з перших - "Своя серед чужих".

Чому вона одна з й чому саме про неї? Все доволі просто - перші дві історії, які я оприлюднила, досі не перекладені українською. Це оповідання "Все в наших руках" та фентезійна повість "Магі 21 століття", які писалися протягом 2014-2015рр й вперше були опубліковані у лютому 2015 р.

Я вже кілька разів починала працювати над перекладом цих творів, але весь час відкладаю, бо мені здається, що ті книги не достатньо добрі, щоб викладати їх зараз. Це така собі проба пера у написанні фентезі та СЛР на загал.

З книгою "Своя серед чужих" все інакше. Вона не зовсім стандартна, але вона й досі одна з моїх улюблених повістей.

Перша назва книги - "Не так страшен чужой мир, как о нем рассказывали". Писати її я почала у січні 2015, згодом перші глави з'явилися на одному з сайтів самвидаву.

Ідея виникла доволі раптово. Мабуть, всі хоча б раз у житті чули, що не можна ходити крізь схрещені стовпи?

Так ось, я вирішила розвинути цю тему та подивитися, що може статися, якщо пройти крізь ці стовпи та дійсно опинитися в іншому світі)

Оскільки я не вмію придумувати злодіїв та пакості, то головний герой, він же демон Верріл, вийшов доволі няшним й не так вже суворим. Таке собі зачароване чудовисько.

Загалом, якщо ви любите казки, книга для вас!

Рік тому я переклала її українською й книга отримала друге життя.

УРИВОК:

Я натягнула капюшон куртки та стала обминати величезну калюжу, не помітивши спереду схрещені стовпи, які зазвичай обходила за наказом мами та бабусі. Вони були впевнені, що якщо пройти під ними, обов'язково стануться неприємності. Я спіткнулася об камінь і, пролетівши кілька кроків, розтяглася на землі...

Я протерла очі, заплющила їх і знову розплющила, навіть головою струснула, не вірячи тому, що побачила зараз перед собою. Замість п'ятиповерхівок, які кілька хвилин тому я бачила перед собою, розкинулося поле соняшників, розділене ґрунтовою дорогою. Я озирнулася, не поспішаючи вставати із землі. Над головою яскраво світило сонце, схоже було близько полудня, ніякого дощу та сутінків… Замість стовпів я побачила за кілька кроків від себе височенний дуб з роздвоєним стволом і переплетеним унизу корінням…

- Чортівня якась… Бракує лише кота вченого на ланцюгу та русалки на гілках…, – пробурмотіла я. Чомусь мені згадався Олександр Сергійович. Я обережно встала. Начебто ціла. Зняла куртку та залишилася у тонкій футболці з довгим рукавом. Обтрусила джинси, куртку запакувала в рюкзак. Здається, так добре.

Мда-а-а-а, ну і де рання весна з її дрібними гидкими дощиками та вічним брудом? Тут було літо чи рання осінь, що тривала поки не розібралася, але судячи з практично дозрілих соняшників, то все-таки останнє.

Все це мені дуже не подобалося. Як може бути таке: були будинки – і немає будинків. Не було поля, а воно ось прямо переді мною. Десь наприкінці поля, наскільки мені вистачало гостроти зору, з'явилися силуети двох вершників. Так, стоп... Вершників? Нічого не розумію. Де я взагалі? Треба терміново йти. Тільки як? Може, через дуб? Стовпів немає. Вирішено. Якось увійшла сюди, зможу і вийти назад! Мені треба Додому! Терміново! І валеріанки не забути накапати! Начиталася романів – тепер ось мерехтить чорт знає що перед очима! Чи не мерехтить? А якщо це все насправді? Адже це інший світ? Ні-ні. Я просто боляче вдарилася, лежу непритомною, і це все в моїй голові відбувається. Хоча… Я ж відчуваю тепло та сонце – он як яскраво світить! Не може таке у свідомості творитися! Не може! Голова кругом йшла від думок, що проносилися зі швидкістю блискавки.

Я рішуче пішла до дуба та пройшла крізь стовбури. Озирнулась. Нічого не змінилось. Як і раніше, переді мною було поле та дуб, що посеред цього поля й стоїть. Рідних до болю п'ятиповерхівок не з'явилося. Я сіла на корінні, обхопила руками коліна, дивилася кудись в далечінь. На душі було кепсько, на очі навернулися сльози.

- Де я? Чому я тут? Як тепер повернутись додому?

- І не намагайся пройти. Портал зачинився. Поки не закінчиться твоя місія, ти не зможеш повернутися у свій світ, – пролунав мелодійний голос над моїм вухом.

Дякую всім, хто дочитав до кінця цей пост))

Повний текст книги читати безкоштовно можна ТУТ

Також запрошую до моєї новинки "Це (не) моя казка", оновлення щодня.

А для тих, хто ще не знайом із світом драконів Котіарн, рекомендую почати читати цикл з оповідання "Мій коханий дракон" та роману "Душа середньовічного замку"

Бережіть себе! Все буде Україна!