Я знаю: це ще не кінець...

Навіть не віриться! Я опублікувала останній розділ "Вишневого відблиску місяця". Дасть Бог, викладу впродовж дня епілог... А далі вичитка і купа редакційної роботи... Так багато думок в голові щодо написання цієї книгу і того, щоби хотілося вилити, але залишу це на фінал. Що я хотіла сказати цією книгою?

Ніколи не закохуйтеся у своїх вчителів, тим паче якщо вони на додачу є вашими директорами!

Як би смішно, хоча більше сумно, це не звучало, ця книга є лише маленьким доказом того, що втрапляти у подібні історії і справді не варто. Є історії, щастя у яких має свою особливу ціну, яку не кожен може заплатити... 

Але насправді цією книгою мені хотілося сказати куди більше. Сподіваюсь, що хтось це зрозуміє. Я дуже вдячна кожному своєму читачеві та кожному відгуку! Вони мене формували весь цей час і я дуже сподіваюсь на продовження.

Що ж, готові дізнатися, чим закінчилася найчудніша історія студентського кохання? І як там свята місія Спасительки? І що нарешті буде із Хранителем, який стільки років нахабно маскувався під двірника? Врешті-решт, кожна історія потребує свого завершення, але чи завжди те, що ми приймаємо за кінець, і справді є кінцем?

— Здається, це останній наш шанс. — крізь зуби і на силу натягнуту посмішку проціджує Даша, намагаючись непомітно штовхнути мене в бік.

— Який?

— Викрасти директорку, звичайно! — а план готовий ще з перших курсів…

— І що ми з нею робитимемо? Адже нічого поганого їй ані фізично, ані морально я зробити не зможу… — знесилений зітхання, що миттєво губиться у святковій атмосфері.

— Може, вона сама не проти, щоби її хтось позбавив присутності на цьому біснуватому заході.

— Знати б це тільки напевно…

P.S. Все ще сподіваюся на ваші прочитання та коментарі ♥