Друзі, 

запрошую вас у мою новинку “Півподиху до кохання” (тиць на посилання).

Про що історія:

Мій бос – справжнісінький монстр, який п’є мою кров уже цілий рік. А ще сексист, трудоголік та нещадний експлуататор. Жахливо, чи не так?

Але все змінюється коли він викликається допомогти перевезти речі від мого колишнього, а уже ввечері я опиняюся у нього дома…

Як так вийшло? Не питайте, краще читайте;)

Попередження: в процесі читання історії у вас може виникнути нестримне та жагуче бажання стати рекрутером. Подумайте двічі, бо вороття не буде!

В тексті буде:

#бос_та_підлегла

#романтика

#трішки_гумору

А ось невеличкий уривочок:

- Слухай, а може я одразу підставлю тобі шию, ти вип’єш мою кров і ми обійдемось без всієї цієї прелюдії?

Я витягнула шию, демонструючи її у всій красі. Соколовський оглянув її з виглядом експерта і заперечливо похитав головою:

- Ні. Я люблю насолоджуватись процесом, а не все й одразу.

- То ти любиш довго і зі смаком? – я важно глянула на свого нестерпного боса, випросталась у кріслі та підперла підборіддя кулачком.

Киває.

Ми точно досі про роботу говоримо?