Смерть легенди

В романі про це буде одна фраза. Мовяв, пішов до Дроздовського разом з молодшим Гампером…

Гампер - прізвище не дуже поширене, але в Маріуполі було відомо, мабуть кожному, хоча останній носій зник з поля зору сто років тому.

Сергій Гампер був земським лікарем у Маріуполі, помер у 1911 році. За міською легендою (як на мій погляд, помилковою) з ним пов’язані назви спуску та відомого будинку. У Сергія був син, який за іншою легендою начебто приїжджав у другу світову до батьківського дому. Вікіпедія знає ім’я сину – Микола.

І ось читаю Антона Туркула «Дроздовцы в огне». Згадується Миколай Гампер, командир першої батареї.

Знаходжу, що Микола Гампер закінчив Костянтинівське артилерійське вчилище у 1916 році. Був зарахований прапорщиком по польовій легкій артилерії наказом від 22 грудня 1916 року зі старшинством від 1 листопада 1916 року. Тобто трьохмісячні прискорені курси.

У базы даних по Білому руху є короткий запис:

«В Добровольческой армии и ВСЮР в 1-й батарее Дроздовской артиллерийской бригады. Убит авг. 1920 у хут. Кавказский.»

В цілому, збігається, і якщо я б писав саме про нього про нього, вийшло би десь так: по закінченні курсів прапорщика Гампера відпустили у короткострокову відпустку десь на тиждень-два, потім – фронт, поранення. Госпіталь, орден Анни четвертого ступеня. Відпустка, революція.

Страсного тижня 1919 року через Маріуполь з Яс на Ростов проходив загін Дроздовського. Гампер пристав добровільно, оскільки місто тоді було окуповано германцями, і провести мобілізацію Дроздовський не міг. Він навіть зупинився не в Маріуполі, а за рікою, де були землі Війська Донського.

Потім – бої, загибель.

В серпні дроздовський полк вів бої на Каховському плацдармі. Хутора Кавказький я поки не знайшов.

Хочеться вірити у помилку, але мабуть, помилки нема, і це смерть ще однієї міської легенди.

На фото – так званий будинок Гампера, в якому Гампер, мабуть, не жив. Через сто років після смерті останнього Гамера його розбила російська бомба.