- А навіщо втрачати купу часу? - Підіймаю пальцями її підборіддя, й зазираю в очі, повільно нахиляюся до  губ. 

Цікаво аж стало, наскільки далеко вона може зайти. Де в неї та межа, крайня точка огиди?

А губи красиві, спокусливі… Чи такі ж солодкі на смак, як на вигляд? 

Погляд, який гіпнотизує й заворожує водночас. Непідкорена норовливість з прихованою десь глибоко сексуальністю про яку вона, скоріше за все, й сама не здогадується. 

Завмерла… Забула, як дихати… 

Напруга іскрить у повітрі… 

Та чого там, я й сам завівся. Спитайте мене, від чого більше, зараз і сам не відповім. Чи то від дівчини, її спокусливо-янгольського обличчя чи то від очікування, що ось-ось отримаю копняка за свої дії…

Відстань до її губ невпинно скорочується. 

Шалений адреналін, скажу я вам, аж у скронях стукотить.

- Відпусти мене негайно! - Вибухає Аліна, відштовхує мене й замахується коліном на святе… 

Час рятувати мої бубонці, вони мені ще знадобляться у цьому житті! 

Все ж таки добре мати гарну реакцію, ухиляюся в останню секунду, підставляючи бік. 

- Воу! Полегше! - Вигукую у відповідь та навіть не думаю її стримувати, нехай тікає… 

Далеко не втече… До наступного разу, крихітко!