А їсти то хочеться, навіть дивно, зазвичай я не снідаю. Вирішую, що то гарний шанс сходити до Рити у гості. Мені сподобалось з ними снідати, хотілось би повторити.

Рита відчиняє мені двері сонна, закутана у махровий халат, волосся скуйовджене, а під очима круги, наче вона пів ночі не спила.

— Макаре? Ти чого тут? - дивується, заглядає мені за спину, наче очікує ще когось побачити. - Я думала, ти у столиці.

— Вночі приїхав, а як прокинувся, зрозумів, що у мене пустий холодильник, - підсуваюсь до неї ближче. - Може пригостиш мене кавою, сусідко. Дуже не хочеться зараз їхати у місто. 

Роблю жалісливий вираз обличчя, може хоч пожаліє. 

Вона відступає, чи то дає мені дорогу, чи то не хоче, щоб я стояв до неї впритул. 

— Заходь, моя совість не дозволить тебе залишити голодним, - промовляє тихо.

— Дякую.

Слідую за нею на кухню. Рита ставить чайник, на стіл кладе хліб, кусочок масла, баночку варення. Я згадую, що в її холодильнику теж миша повісилась і тепер почуваюсь незручно. 

— Може поїдемо за продуктами разом, після сніданку? - пропоную їй. - Покажеш мені, які місцеві магазини хороші.

Вона обертається, бо в цей час стояла до мене спиною, насипала каву у чашки, дивиться на мене здивовано.

— Я не маю часу. У мене замовлення і хочу якнайшвидше його пошити.

— Але ж це ненадовго, їсти все одно щось треба. 

Вона задумається, а потім киває:

— Добре, але давай десь через годину.

— Гаразд, - усміхаюсь. 

https://booknet.ua/reader/kolishn-ya-vas-povernu-b458874?c=5111760&p=1