- Можливо, мені краще піти без тебе? Тому що своєю агресією ти здатен покалічити його, а мені цього не потрібно. Не хочу в черговий раз брати учать у ваших бійках, які до добра не призведуть. Дитяча поведінка, де вихід – це бити одне одному обличчя. Або ти поводиш себе спокійно, або я йду одна. І крапка, - на підвищеному тоні сказала я.

Діма мовчки подивився на мене, округливши очі.

- Що? На дорогу дивися, а не на мене.

- Чому ми з тобою ніколи не можемо знайти спільної мови? Чому одні сперечання? Не встигли помиритися, а вже сваримося, – обурився Діма, переводячи погляд на дорогу.

- Особливість наших стосунків. Тобі щось не подобається? Я тебе не тримаю, - я надула губи та склала руки перед собою.

Діма різко пригальмував та зупинився збоку. Один рухом він притиснув мене до себе.

- Твій язик хоче доброї порки, - крізь зуби прошепотів він, торкаючись моїх губ. – Як тільки ми опинимося наодинці, я покажу йому його місце.

Я провела язиком по своїх губах.

- Не надійся, - прошепотіла я, важко дихаючи.