Всім привіт.

   Мої дорогі, в цей гарний вихідний день знову хочу порадувати вас знижками. Дуже сподіваюся, що це буде приємно тим з вас, хто ще не читав, або читав лиш початок двох моїх книг про кохання, яке народилося в Луцьку. Це гарне місто подарувало натхнення не одному письменникові. Адже навіть Леся Українка колись жила в цьому місті біля р. Стиру.

   Отже, запрошую:

«Вогник для холодного»

«— Артуре... Алло-о-о... — дівчина подумала, що пропав зв’язок. Не здогадується, що я просто... Розбитий. І до того ж... Не вмію спілкуватися з такими, як вона.

̶  Так, я тебе чую. Все нормально, збираюся в аеропорт. Що робиш? Не нудно? — ляпнув перше, що прийшло в голову. Дівчина знову здивувала. Каже:

̶  Малюю. Нудьгувати я не вмію.

̶  Що? Ти любиш малювати? — питаю і починаю розуміти, що насправді майже нічого не знаю про неї. Цього разу я порушив всі свої правила перевірки працівників. Взяв просто людину, яка підвернулася під руки. На безриб’ї...

̶  Так, я... Це моє улюблене зайняття. Я малюю, коли радісна і, коли сумно. Часто, як тільки з’являється можливість.

̶  Клас... А, що зараз малюєш?

̶  Е-е... Та... Так... Чоловіка одного... — чомусь засоромилася, здається.

̶  Свого хлопця? — питаю, сам не знаю нащо.

̶ Ні. Просто... Я... Взяла замовлення. Ще, коли не знала, що буду у вас працювати, взяла кілька замовлень на портрети.

  Потім ще запитав її про щось, вона знову відповіла так весело, просто. Розмова, як на диво, сама собою почала зав’язуватися. Я й забув, що треба збиратися в аеропорт. Викликати таксі.

Нарешті попрощався. Оля каже:

̶  Щасливої подорожі. Чекаємо, — упс...

̶  Дякую. Бувай, — я вимкнув виклик і сиджу, дивлюся в одну точку десь на стіні. Що це було? Просто потеревенили, а, чому так приємно? Особливо те «Чекаємо». Як же класно, коли хтось мене чекає. Комусь небайдуже, чи повернуся я додому. Навіть не задумувався вже давно про це. Виявляється, от, чого мені бракує. Звісно, мама завжди чекає, але.... Ця мала, руда щебетуха... Невже, й справді така щира? Здається, мій настрій докорінно змінився. Аж голова менше болить. Як рукою зняло те пригнічення з яким встав. Навіть посміхаюся. Оце так...»

«Тільки не він»

«̶  Моя хороша... — чоловік далі обпікає мою шийку гарячим подихом. Погладжує по животі, руках. — Солодка... Я хочу, щоб ти стала моєю не лише в ліжку, а й в серці. Тому чекатиму, — повернув мене передом до себе, ніжно торкнувся підборіддя. Заглядає в очі. — Але не проси мене відпустити тебе зараз додому. Благаю, побудь зі мною хоч трошки. Я обіцяю, ти не пошкодуєш. Нам буде чудово разом. Просто відпочинемо, погуляємо по острові, — це вже занадто...

  Я геть сп'яніла від його слів, від ласки.»

  Це історії, в яких герої зустрілися в Луцьку, але цим сюжет геть не обмежується. Адже там є і про далекі, і не дуже подорожі в цікаві місця, а навіть в тропіки. Впевнена, вам буде цікаво податися з ними в захопливі мандрівки і спостерігати, як зароджуються їх почуття.

   Не забувайте про програму лояльності для нових покупців!

   Гарного дня, дорогі читачі. Нехай він принесе вам якнайбільше позитивних емоцій.

З любов’ю, Лана Іссан.