Та я не був наївним чи дурним, хто як не я знав  характер свого батька. І я знав що навіть не маючи в собі цієї сили, мене б не прийняли після полону. А знаю точно мені кінець. Я міг втекти і від Розанни, і від своїх. Але ж я не втечу від себе. Мені самому важливо повернутися додому і вже там прийняти свою долю. Я не хочу тікати, як переляканий побитий пес від вовків.  Хочу ще хоч в останнє побачити своїх, почути голос батька. Відчути запах дому. Даріелю не зрозуміти мене. І того як важливо для людини хоч ще раз обувати вдома, особливо після полону. Якою б не була сім’я, але це мої рідні. Тож я хочу жити, але готовий до любого рішення батька.

– Значить, так і буде. Я приймаю це, – відповів я.

___________________________________

Посилання на книгу: https://booknet.ua/book/zhivii-metal-proklyattya-kril-b447512