Стала нишпорити в сумочці, намагаючись відшукати свій мобільний.

- Це шукаєш? - я завмерла і підняла голову: побачила мій телефон у руці Скаженого, він недбало тримав його двома пальцями.

- Це моя річ і ти не мав жодного права ритися в моїх речах, - стиснула губи так, що скрипнули зуби.

- А в тебе до мене інструкція додається на що я маю права, а на що ні? - він нахабно посміхнувся.

- Люди виховані, такі, що поважають себе та інших, мають таку інструкцію в себе в голові - совість називається. Чув?

- Совість для слабких і бідних, - розв'язно вигнув губи.

- Ясно. Віддай телефон, - зажадала я і простягнула руку.

- Лялька виявляється не дуже вихована, - насмішка в його голосі дратувала, - А де "будь ласка"?

- Будь ласка, - процідила я.

- Він тобі більше не потрібен, там занадто багато зайвих контактів.

Я й моргнути не встигла та немов у сповільненій зйомці бачила, Скажений  просто викинув мобільний із вікна на трасу. Смикнулася, як від удару продовжуючи дивитися в мертві темні очі.