Знижка на роман, "Крила Рудого Янгола."

Вітання, мої хороші!!!

Спогодні діє знижка на історію Андрія та Анастасії-Валерії.

Перше кохання.

Розлука.

Зустріч через роки.

Випробування та справжні почуття.

Читати тут

Уривок.

Анастасія попрощалася з Анжелою, яка розплакалася, а тоді подалася у свій відділ. Де теж попрощалася з дівчатами та хлопцями. Забрала усе необхідне та найцінніше, а решту попросила прибиральницю викинути, залишивши пристойну подяку.

Речі до машини зголосився нести Артур. Анастасії дісталося чимало комплементів від уже колишніх колег по роботі. Попрощалася швидко на запитання змінювала тему. Побажала всім удачі покинула відділ. На душі коти шкреблися йти насправді не хотілося, але виходу немає.

Найбільше розчулило співчуття шефа, але трималася, жодна жива душа немає знати про її емоції, трималася впевнено та мужньо. Доки на сходах не зіштовхнулася з Романом. Важко видихнула, він такий передбачуваний.

— Я ж попереджав... — Лукаво посміхався.

Анастасія пройшла повз так наче не бачила його. Це збісило чоловіка. Він різко зловив її за руку, повернувши до себе.

— Ти в край знахабніла? — Зірвався він.

— Руки! — Крізь зуби озлоблено процідила жінка.

За спиною рудоволоски роздався свист, а за ним наказ Маргарити.

— Ей, мачо, лапи забрав. Ще один рух і мої хлопці проведуть з тобою уроки етикету, стосовно поведінки з жінками.

Анастасія з недовірою оглянулася, забравши свою руку з великої долоні Романа. Посміхнулася, позаду кабріолета стояв великий джип, а поруч вишикувалися четверо здорованів в костюмах та протисонцевих окулярах.

Роман заскрипівши зубами, озлоблено кинув.

— Щоб до вечора в дома була.

Анастасія зловтішно посміхнулася і вирішила подратувати чоловіка.

— Вибач, любий, не вийде. Я тепер живу у Ритки, а ці четверо красунчиків, охороняють мене. — Поміряла чоловіка з ніг до голови й зухвало кинула. — Якою не нормальною потрібно бути, аби повернутися до тебе. Бувай.

Повернувшись подалася по сходах в низ до кабріолета. Артур який весь час стояв поруч, подався за нею несучи ящик з її скромними пожитками.

Анастасія відчувала лютий погляд колишнього чоловіка на собі. Подякувала Артуру, який поставив ящик в машину. Попрощалася, відпустивши його.

— Звідки взялася охорона. — Пильно глянула на разючу брюнетку.

— Я викликала, так на всяк випадок, коли побачила твого коханого. — Лукаво посміхнулася Маргарита, додавши. — Поглянь як витріщається на тебе твій ненаглядний.

Анастасія і не подумала обертатися, лиш озлоблено відмахнулася.

— Нехай вкусить себе за те місце до якого не дотягнеться. — Напружено глянула на подругу попросивши. — Рит, відпускай своїх людей нехай не паряться на сонці.

— І не витріщаються на тебе? — Глузувала подруга, а тоді уточнила. — Ти це хотіла сказати?

— І це теж...

                                  Приємного читання!!!