Сьогоднi 9 травня , черговий спалах "Победобесия" на болотах.   Сьогоднiшня розповідь не про це , а про неприглядну сторону "Победителей - осовободителей" 

 Дана історія бере свій початок в 1944 роцi. Радянськi вiйська перейшли кордон, i просування армії різко сповільнилося. Європа. Більше міст, вони ближче один до одного. Армія не мала масового досвiду ведення вуличних боїв. 

 До того ж бойовий дух в частинах рiзко впав. "Родина" залишилася по заду. В багатьох сім'ї лишилися в постраждалих війною домівках. Німців з землі вигнали. Чого в тих окопах сидіти?

 Радянська пропаганда закликала "йти на помащь, окупированим фашистами народам".  Допомагало це слабо. Більшостi солдатам , румуни, чехи , болгари були до лампочки. Гинути ,аби комусь там допомагати, коли в тебе в дома біс зна що коїться, не хотілося. Інтернаціонал, основа комунізму, тріщав по швах. 

 Кремль намагався підняти солдат, ввiвши систему масових нагород. Але бажаючих за нагородний пістолет в кишені, іменний годинник на руці,  чи якусь цацку на грудях лiсти під кулі багато не знаходилося. Хоча  такi й були. Але масово положення на фронтi не виправили. 

 Треба було щось вирішувати, ато американці ще чого доброго Берлiн візьмуть. I було прийнято рішення - дозволити мародерство. Важливий момент - по первах росіяни корчили з себе захисників поневолених народiв.

  Фронтовим частинам заборонялося чіпати місцевих.  Все аби комуністи на місцях, могли створити образ дружнього "старшого брата". Але коли вибір став між симпатіями людей , i гаслом "ми Гітлера закопали" , було вибрано друге. I понеслося. 

 В січні 1945 року , начальник військової контррозвідки СМЕРШ доповідав Сталіну, про наступний факт - під час захоплення міст , вiд 25 % до 50 % особового складу частин, просто пiд час бою розбрідаються в пошуках трофеїв. 

Сталіна це дещо засмутило. По факту в 1944- 45-тому  йшли вперед  не "За Родину за Сталина" , а за набитий трофеями речмішок. Але головне що йшли.  Ось як цi події згадує Олександр Солженіцин у своїй поемі "Прускi ночi": 
   
В кой бы дом искать добычи?
Где богаче? Где верней?
Ванька в дверь прикладом тычет.

 Сам же термін "Чемодания" виник в перши дні після перемоги. Грабунок мирного населення набув промислових масштабів. Мародерство, яке гордо називали "трофейною лихоманкою" охопило всю армію.  Як згадував той же Солженіцин:

 " Навiть останній занюханий штабний писар , ніколи на фронтi не бувавший ,не бажав сидіти в сторонi. З пістолетом в руках, чи автоматом на плечі, відчуваючи себе героєм, вривався в домівки німців, забираючи все що сподобається". Власне кажучи , за такi вислови , "которие клевещут на воина освободителя " вiн i загримів в ГУТАБ.  

 Та що там про тиловиків казати . Легендарний знiмок "Возгружения знамени победи" цензура взагалі хотіла заборонити. 

 Олексій Ковальов , на постановочному знiмку встановлює прапор перемоги. Його підтримує Абдул Iсмаiлов. В якого годинники на обох руках. Це для союзу годинник трофейний, i питань ніяких нема. Але знiмок готувався на експорт. В цивілізованому свiтi такi речi не віталися. Довелося в ручну, голкою вицарапувати зображення другого годинника. 

 В один речовий мiшок все не спакуєш, тому забирали в нiмцiй валізи, в якi складували награбоване добро. Вiд цього й назва . "Чемодан " на російськiй валіза. Маршал Жуков, про факти масового мародерства, грабунку , відвертого розбою відзивався так : 
" Кожний солдат має право забрати в німців все що захоче. Ми маємо , поки нiмцi ошелешені результатами вiйни, вивести все найцінніше". 

 Кожен солдат , мав право вивести все ,що мiг втягнути на собі. Лейтенантам давався для цих потреб велосипед. Капітан чи майор отримував для вивозу трофеїв мотоцикл. Підполковник - полковники легковий автомобіль. Генералітет - вантажівку.  

 До того ж кожен мiг послати до дому посилку , до десяти кілограм вагою. Але цим користувалися не так часто. Нi для кого не було секретом, що на почтi посилки відкривали , вигрібали саме цінне , набиваючи для ваги відвертим сміттям. 

 Армія з цим явищем не хотіла боротися. Навпаки маючи дозвіл з верху, всіляко заохочувала. А доблесні чекісти не могли. Бо самi були в долi. Тут показовий приклад з начальником НКВС  радянської окупаційної зони Німеччини,   генералом Iваном Сiровим.  

 По приїзду на місце служби, цей кадр зайняв особняк міністра пропаганди Геббельса. В підвалах , при обстеженні приміщення , було знайдено заначка колишнього власника - 80 мільйонів рейхсмарок. 

 Сiров розпорядився закупити на них товари, для оперативних потреб. Тут треба пояснити момент - відразу після вiйни, постало питання про заміни рейхсмарки на iншу валюту. Аби позбавитися вiд символа нацизму. Всі , хто мав на руках гроші, хотiв їх збути , поки вони ще в ходу.  Так що тут генерал діяв , згідно обстановці, i нічого кримінального тут не було. 

 От тiльки вiн мав відзвітувати що , в якiй кількостi, було закуплено на дані кошти. А чекiський генерал цього не зробив. Взяв значну суму, кудись витратив, а не звітував.  Все б йому зізшло з рук, головний чекіст окупованої Німеччини. Але Жуков , по своїм каналам , дізнався про цю справу, вiн напряг військову прокуратуру. 

 Фішка була в тому, що прокуратура з трибуналом , були в його юрисдикції, i мали право проводити перевірки навiть в відношенні чекістів. До того ж сам генерал, свято вiрячи у свою безкарність, не підчистив сліди. Документи на цю "заначку Геббельса" знайшлися доволі швидко. 

 Але ніякого суду чи слідства не було. Зарвавшогося генерала відправили в Москву, де перевели в мiлiцiю. Сам же ж Жуков, в обмін на те , щоб справа не мала хід,  отримав повний контроль над залізницею, яку раніше контролювало НКВС. Тепер військові, могли не заморочуватися з декларація, а гнати повним ходом вкрадене майно.
 

 
 Тільки офіційно СРСР вивезло з Німеччини - 400 тисяч залізничних вагонів; 2 000 заводів; 340 тисяч станків; 200 тисяч електромоторів; 1,5 мільйони голiв худоби; 2 мiльони тон зерна, картоплi , овочів; 20 мiльонiв лiтрiв спирту; 60 тисяч роялей; 460 тисяч радіоприймачів; 160 тисяч коврiв; 900 тисяч предметів  меблів ; 260 тисяч настiльних годинників; 1, 5 мільйонів чоловічих та жіночих пальто; 1 мільйон головних уборів та пар взуття. 

  Ось така вона , тінь перемоги. Сьогоднішні росіяни , виносячи унітази з будівель,  продовжують традиції "дедов воевавших" .