Доброго вечора вам, любі читачі. Я сьогодні до вас з анонсом нічної проди на "Відьмину службу кур'єрів" та подякою. Але поки що по черзі. Тримайте цитату)

— А чому він не зможе вилупитися? Він хворий? — тихо запитала. Було сумно бачити, як під час такого великого свята хтось лив сльози за ненародженим малюком. 

— Його тваринний дух не може знайти шлях додому. Вже другий рік поспіль...можливо ніколи вже не зможе...

Знаю, трохи сумно, але... Але мені вистачає поганих кінців у житті, тому читайте спокійно. Вам сподобається. 

А далі мова піде про конкурсну роботу з тієї ж серії — "Два психи для богині". Знаєтеч що приємно? Читати, як тебе цитують. Правда.

Поки я писала цю серію книг, було море відгуків, які досі сидять в моїй голові та рятують від жорстокої реальності. Така собі терапія. Наприклад, як читачка зі швейного цеху написала, що вони стали на роботі теж казати. "святі носочки" з "Відьминої служби кол-центру") Або як ви вмовляли мене знайти пару для дивану з "Відьминої служби підтримки". Наврядчи якісь читачі ще так переймалися долею навіть не другорядного героя) Тому велике вам дякую за це.

А ще, дякую колегам по перу, які стали для мене сім'єю. Це вже напишу окремим блогом, але знайте — ви кращі. Що б не сталося, я завжди буду на вашому боці. Знаю, зі мною буває важко. Зі мною ніколи не буває легко. Але дякую, що приймаєте мене такою — хворою Елайною, напівдохлою Сарою, буркотливим Вугликом і втомленим від життя диваном.