Як стати письменником і навіщо ))

Мої вітання. Поки обдумується питання графоманії, зачеплене у попередньому пості, трохи про себе, і навіщо оце все.

Кажуть, досвідом треба ділитися. Може й так…

А інші приповідають, що старість це той час, коли у тебе є відповіді на більшість питань, але вони нікому не цікаві. Особисто я, більше з другою тезою згідний. Але письменники люди підневільні — сказав видавець: «Ділися!», мусиш слухати. Бо, хто платить, той і музику замовляє.

Зрештою, гірше не буде, а комусь, може, і придасться.

Тож тим, хто і без мого бурмотіння все знає — читати не раджу (хіба що геть нічим себе зайняти), а решту — ласкаво запрошую. Цим постом я започатковую цикл роздумів над тією нелегкою працею, що зветься письменницьким ремеслом. 

Для тих, хто про мене ніколи не чув, або чув — але не може пригадати де, ну і, взагалі, так належиться, задля для знайомства, декілька слів про себе.

В літературі я з 1987-го року. Саме тоді, у часописі «Вітрила-87», було опубліковане (за гонорар) моє перше оповідання «Зайвий винахід». Далі були ще десятки публікацій новел та оповідань у різних збірниках та літературних альманах. Декотрі з них перекладалися і вийшли друком у Канаді, Німеччині, Чехії, Словаччині, Угорщині…

А перший роман «Кінь перуна» у 1991-му році став лауреатом «Коронації слова»

Загалом, на сьогоднішній день написано понад 40 романів, 20 з яких вийшли друком.

Це коротко, щоб не забирати час. Кому цікаво, детальніше можете прочитати в гуглі.  На цьому, крапка. Будемо вважати, познайомилися.

Про те, як стати автором, як стати успішним автором, як написати бестселер і т.п. написано гори макулатури. Чому макулатури? Бо серед тих десятків коучів, за рідким винятком, практично немає письменників. Ремеслу красного письменства вчать особи, які самі не спромоглися написати бодай кілька оповідань. Дивно, правда? Якщо ти так усе чудово знаєш, де ж твої шедеври?

Ні, звісно, в тому морі халтури часом трапляються і справжні перли. Зокрема книги Кінга, чи Нікітіна «Як стати письменником у наш час». Напівжартома, а часом з іронією і навіть сарказмом, автор понад 60 романів, більшість з яких видавалася майже мільйонними тиражами — буквально розжовує і мало що не вкладає в рота початківцеві (і не тільки) ази письменництва. Я, свого часу, залюбки з цими порадами ознайомився. І пошкодував, що не зробив цього раніше. Дуже багато нюансів, котрі сам зрозумів після років праці і мільйонів набраних літер, Юрій Олександрович там описав максимально доступно.

Якщо ви дочитали до цього місця, то напевно, хочете запитати, якщо все вже вкраде… написано до мене, то навіщо оце от усе затівати? А біс його знає… Кажу ж, видавець наполягає. Типу, не може бути, аби за 35 років праці на літературній ниві не знайшлося чим. А людям, себто вам — цікаво. Я так не думаю, але нехай — розберемося по ходу. Принаймні, відчепиться, якщо ніхто цього читати не стане. А тим паче, лайкати.

І на завершення ознайомчого посту, перша теза, про яку поговоримо наступним разом:

«Навчитися писати може кожен, але навчити писати — неможливо».