"Сльоза принцеси фей" - запрошую у новинку!

Любі читачі!

Якщо вам подобаються романтичні, але відверті історії, а також казки для дорослих, то ця історія саме для вас.

Буде дуже гаряче та емоційно!

А ще важливе уточнення: ця історія вже закінчена, тож не треба буде очікувати продовження. Можна буде прочитати все і відразу.

СЛЬОЗА ПРИНЦЕСИ ФЕЙ

АНОТАЦІЯ:

Принцеса фей опиняється у світі смертних у вигляді звичайної, нічим непримітної дівчини. Все заради того, щоб випробувати свого обранця.
Але шлях до кохання виявиться не таким простим, як здавалося на перший погляд. 
Чи витримає вона сама те, через що доведеться пройти? І чи виявиться цього гідним її коханий? 

УРИВОК З КНИГИ:

З того дня я майже перестала виходити з портальної кімнати. Харчування енергією, таке, як іншим феям, мені не було потрібно. Організм Принцеси у цьому плані самодостатній. Тому навіть на це не треба було відволікатися. І все моє життя зосередилося в спостереженні за воїном, який так зацікавив.

Я тепер знала, що він старший син лерта тих земель. І що звати його Майлін. Це ім’я видавалося прекрасним. І я часто промовляла його, пестячи рукою холодну дзеркальну поверхню. Засмучена, що не можу торкнутися шкіри воїна насправді.

Йому було двадцять п’ять. Він встиг прославитись у битвах і служив прикладом для багатьох юних воїнів. Чоловіки прагнули його дружби. Жінки – підкорення його серця. Коли я бачила хитрощі останніх, все в мені стискалося від якогось невідомого досі почуття. Неприємного та злого. Було справжнім катуванням спостерігати, як він іноді відповідає на інтерес жінок.

У коханні, як і в усьому іншому, Майлін здавався досконалим. Водночас гірко і захопливо було спостерігати за тим, як у його обіймах жінки втрачають себе. Намагаються втримати і зробити своїм назавжди. І я раділа, що жодна з них так і не досягла бажаного. Його серце ще не знало справжнього почуття. І у мене мимоволі виникали солодкі мрії. Про те, що жінкою, яка підкорить серце Майліна, стану я.

Сьогодні я, як завжди, влаштувалася біля дзеркала, щоб знову розпочати день з моїм воїном. І завмерла від жаху, бачачи, як він бере участь у лютій сутичці. Його люди зіткнулися з воїнами ворожого клану, зустрівшись на межі їхніх земель.

Забуваючи навіть дихати, я спостерігала за тим, як мій воїн затято розмахує мечем. Здригалася від кожного удару, яким він ранив чи вбивав чергового супротивника, що ризикнув підібратися ближче. Але їх було занадто багато! Набагато більше, ніж воїнів Майліна.

Ну навіщо він взагалі зв’язався з ними? Адже можна було врятуватися втечею, побачивши кількісну перевагу. Відразу ж зрозуміла, наскільки безглузде подібне припущення. Майлін ніколи не вчинив би так. Честь для нього важливіша за життя. І мені залишалося з відчаєм спостерігати за тим, як падає на землю черговий з його людей.

А потім я не стримала несамовитого крику. Одразу п’ятеро напали на Майліна з усіх боків, і він не зумів відбити підступного удару в спину. З глухим стогоном повалився з коня і впав на вкриту кров’ю землю, наповнюючи її й своєю власною.

Почувся тріумфальний вигук ватажка ворогів – чорнявого здорованя з кривавим шрамом через все обличчя. Шрамом, що колись залишив Майлін... Цей воїн, нарешті, дочекався свого часу і жорстоко помстився за образу. Лерт Гайдел зіскочив з коня і встромив величезний меч у груди Майліна, наносячи останню рану.

Опір решти придушили за лічені хвилини. Задоволені вороги з гиканням і сміхом помчали у свої землі, вже готуючись розповсюдити звістку про смерть непереможного Майліна по всіх сусідніх кланах.

Я ж не могла відвести очей від воїна, який лежав на всіяній тілами рівнині та стікав кров’ю. Не могла повірити, що його більше немає. Просто не могла.

Спочатку накотило заціпеніння. Розум ніби сховався за непереборною завісою, що приховувала почуття. А слідом за цим накотив такий жахливий біль, якого я ніколи ще не відчувала.

– Майліне!

Не розуміючи до ладу, що творю, я кинулася до дзеркала. Моє бажання опинитися зараз поряд з воїном було таким великим, що все інше втратило сенс. Обережність. Застереження Оріель. Навіть не знаю, як саме дзеркальна стіна перетворилася на портал. Раніше я ніколи не виходила у світ смертних і гадки не мала, як це взагалі зробити. Тепер же мене вело щось глибоке, що знаходилося всередині власної душі. Воно вело за собою, спрямовуючи до того, хто здавався зараз важливішим за власне життя.

Мить – і я вже стою на землі чужого світу. А моє тіло обдуває вогкий вітер, що викликає тремтіння і невиразний острах.

Озирнувшись, я не побачила ні портальної кімнати, ні дзеркальної стіни. Навколо простягалася сувора рівнина і застигли на відстані пагорби. Але зараз навіть страх перед невідомістю не мучив так, як тривога за Майліна.

Я кинулася до нього, опустилася на коліна і приклала голову до його грудей. Аніскільки не турбуючись про те, що моє волосся забрудниться в крові. З відчаєм намагалася розчути стукіт серця і здіймання грудей, що сповістили б про те, що він ще дихає.

На кілька моторошних секунд здалося, що нічого цього немає. І що переді мною лише холодна оболонка, позбавлена ​​життя. І цей момент був найстрашнішим у моєму житті.

А потім пролунав слабкий стогін, і груди чоловіка здригнулися. Я одразу підвела голову, вдивляючись у побіліле від втрати крові обличчя. Майлін закашлявся, і з його рота витекла цівка крові.

Він живий! Живий!

І з якоюсь незрозумілою впевненістю я усвідомила, що ще можу врятувати його. Вікові таємні знання, закладені в мене при народженні Природою-матір’ю, підказували це.

До ладу не усвідомлюючи, що саме роблю, я поклала руки на поранені груди і дозволила собі зробити те, чого ніколи раніше не дозволяла. Виплеснула назовні свою енергію. Ту, що була прихована в мені і чим я мала ділитися тільки з одноплемінниками. І чого я вперто не хотіла їм віддавати.

Мене всю вигнуло від шквалу відчуттів. Я здавалася собі наповненою світлом і електричними розрядами. Вони струмували по моєму тілу, черпаючись з глибин мого єства, і перетікали у цього смертного.

Я побачила, як затремтіли повіки воїна. А потім перехопила каламутний погляд бурштинових очей. Рана в грудях Майліна затягувалася. Відновлювалися пошкоджені ділянки. А на його обличчі змінювалися різні емоції: здивування, невіра, а потім захоплення, змішане з благоговінням.

Майлін не відводив від мене погляду. І я відчувала, як все моє єство відгукується на те почуття, що палало у його очах. І як моє серце сповнюється такого щастя, якого ще ніколи не відчувала.

– Хто ти? – почувся хрипкий голос воїна. І сам цей звук змусив затремтіти і відчути знемогу.

Емоції, що переповнювали мене, були такими сильними та нестримними, що на очах виступили сльози. Сльози радості та полегшення через те, що він живий! Що з ним усе буде гаразд.

Майлін простягнув до мене руку. Невпевнено та обережно. Ніби боявся, що я зараз зникну. У його долоню скотилася одна з моїх сльозинок, що одразу на очах затверділа і перетворилася на блискучу діамантову краплю. Ошелешено дивлячись на мене, воїн хотів ще щось сказати, але в цей момент мене відкинула від нього незрозуміла сила.

Мить – і перед очима знову дзеркальна стіна. А я в розкішних покоях палацу Королеви фей. Поруч зі мною Аралан, який весь тремтить від люті. Фейрі змахнув рукою – і замість воїна в дзеркалі тепер відбивалася я сама і він, що стояв поряд.

Тільки тоді незрозумілий стан, що заволодів мною, зник. І я повернулася до реальності. Але як же боляче було до неї повертатися!

ПРИЄМНОГО ЧИТАННЯ!