Про кохання

Вітаю всіх!

Я сьогодні не по фентезі - я сьогодні по коханню)) Реальному. Тобто, в реальному житті. Не фентезі єдиним, як то кажуть))

Один відомий класик сказав, що всі щасливі сім'ї - щасливі однаково, нещасні вони лиш по-різному. А я б не погодилась з ним. Всі приходять до свого щастя по-різному. Хотілось би, щоб всі й приходили до нього зрештою) А, отже, й відтінки щастя будуть різними.

В когось воно буде легким і безхмарним: от пощастило так!)) А в когось матиме гіркий присмак. Комусь взагалі пришелепкувате дістанеться. Це, як пощастить. Пробачте, в мене сьогодні суцільна тавтологія з цим щастям))

Недавно стартували дві новинки, в котрих теж про шлях до щастя. В цілому, ми, мабуть, саме заради цього й живемо. І справжнє кохання - чи не найяскравіша його частина.

Кохання з гірким присмаком - це про книгу Інни Турянської, історія котрої тільки розгортається, але вже чіпляє за найтонші струни душі. Бачити кінчиками твоїх пальців - це про тих, хто бачить без очей і тих, хто залишається сліпим, маючи стовідсотковий зір. Тож, дивитись треба душею. Прислухатись до неї - вона не кривить. Викривляє зір, що вихоплює лише зовнішнє, а воно не завжди є справжнім. От дійсно: не все те золото, що блищить! Й інколи сліпий може побачити справжнє світло, поки зрячі перебувають у темряві.

Зовсім інший присмак у книзі Юлії Міхаліної, що теж недавно стартувала - Муза в кедах для продюсера.

Там ще нема кохання, але є претенденти на нього. Це з розряду: лихо не без добра) Жив собі продюсер - не скажу, що лиха не знав, бо останнім часом на нього щедро так те лихо вивалюють. А тут ще одне на голову звалилось. Точніше, під колеса авто. Та ще й з вибриками! Ну, абсолютно не в його смаку! Мабуть... Він ще не роздивився за тим норовом та прикидом. Але вже весело! Тільки не продюсеру))

І ще одна книга про кохання, і в ній воно вже точно є, але зі своїми нюансами. Анні Ксандр з її талановитими зірочками в Коли танцюють зорі.

Вміють люди собі життя ускладнювати. Знають один одного з дитинства. Товаришують всі ці роки. Більш того - закохані один в одного! Але мовчать. Й очі, і язик у наявності, але чогось не вистачає. Сміливості? Рішучості? Так головного героя нерішучим не назвеш: створити власну групу й просувати її - тюхтію було б не під силу. От тільки, коли справа стосується того самого слова "кохаю" - його ступорити починає. Десь щось не так почув, десь щось не так побачив - і все. Як партизан)

А хто любить про кохання в фентезійному антуражі - запрошую до моєї книги Чорний діамант корони. Там теж до нього героям ще дістатись треба)

Всім миру й злагоди!