Переконай мене, що я твоя - на фінішній прямій

Вітаю мої любі, так і справді наша книга  "Переконай мене, що я твоя", яку ми здається, лише нещодавно розпочали добігає кінця. Сьогодні в 00:00 вийде передостання глава. Тож якщо ви ще не придбали цю книгу, поспішайте зробити це зараз.

 

— Дякую всім, що прийшли. Я тут щоб зачитати останню волю синьйора Луки. 

Він прочитав вступну частину і дійшов до розпорядження його власністю.

— Свій маєток з усім, що знаходиться всередині я залишаю для своєї старшої дочки Данієли. 

Вона в той момент мовчки ледь кивнула. Адріано стояв поруч і тримав її за руку.

— Свій колекційний автомобіль Феррарі, — продовжив юрист, — я залишаю старшому і єдиному внукові Педро. А поки він не досягне повноліття хай візьме в розпорядження та користування мій зять і його батько —  Адріано Кабріні. Також йому у власність переходить його яхта з усім спорядженням, страхуванням та місцем для швартовки.

Чоловік здивовано підняв брови, він точно не сподівався хоч щось отримати. Але тоді мовчки подякував, глянувши на портрет свого тестя, який ще не забрали.

— Що? — почулось десь позаду.

Усі обернулись і побачили, як Монік вийшла з куточка і на її обличчі був великий подив.

— Він обіцяв Феррарі мені, — проказала писклявим голосом. — Перевірте ще раз! Це помилка.

— Ніякої помилки, — юрист звів на неї свої очі. — Синьйор Лука особисто підписав заповіт. 

— Я не розумію. Він що вирішив пожартувати наді мною з того світу? — Вона перейшла на крик. А що він залишив мені? — запитала приречено.

— Пробачте, є певний порядок. Спочатку найближчі родичі. А ви… — він зам'явся, очевидно знаючи її статус, та стримався, щоб це озвучити.

— Але там щось є для мене? — не вгавала вона.

— Я ж кажу що є певний порядок…

— Та годі вам, — озвалась Аліса, — Якщо там щось є для неї, то прошу зачитайте. 

Юрист обмірковував. За той час до нього підійшов Федеріко і щось йому тихо сказав. 

— Гаразд, — мовив сивий чоловік, коли Федеріко уже відійшов. — Синьйорина Монік Бочелі. Ось, — наткнувся очима на потрібне місце в документі. — Заповідаю своє спорядження для гольфу і автомобіль Смарт.

Чоловік закінчивши читати підняв погляд на жінку. Вона округлила очі і мовчала. Вочевидь сподіваючись на продовження.

 — І що, це все?

— Так, — кивнув юрист.

— Що? Я стільки років з ним була. Я стільки років терпіла його характер, щоб що? Щоб отримати лише клюшки і пародію на машину? 

Жінка верещала, активно жестикулюючи. До неї в той момент краще було не підходити. 

— Як таке може бути? Я хочу своє Феррарі. — Вона підійшла до Адріано. — Ти його не заслужив. Ти навіть не спілкувався з ним. 

Монік тицьнула свого пальця, що опинився на гудзику Адріанової сорочки. Чоловік поводився стримано, але швидко нагадав їй де вони знаходяться, та як має себе поводити.

—  Я не маю бажання залишатися серед цього… —  вона оглянула присутніх критичним поглядом. А потім швидко вийшла, мало не перечепившись через поріг, та добряче грюкнувши дверима.

—  Що ж, продовжимо, —  мовив чоловік з текою та документом в руці.

— Свою землю, аграрні наділи, заводи та виноробню включно з погребами передаю у власність Федеріко Фріоллі. Так само йому у спадок передаю все інше рухоме та нерухоме майно, включно з будинком та автопарком. 

Аліса не могла повірити своїм вухам, і глянула на Федеріко, що стояв мов кам'яний, і жодної емоції не могла прочитати з його обличчя чи постаті.

—  Але тут є приписка. Все окрім землі, Федеріко Фріоллі не може продати, або здати в оренду, і може вступити в спадок лише коли узаконить шлюб з Алісою Лівандовські, що носить за першим чоловіком, в дівоцтві Андревська, і визнає її дочку Лауру своєю, давши їй свою фамілію, і виховуючи її разом з дружиною, позаяк це їхня дитина, що не була народжена в законному шлюбі.

—  От же ж —  вилаялася про себе Аліса. Не так вона хотіла розповісти Федеріко про те, що Лаура їхня дочка. Вона бачила пропікаючий та лютий погляд Федеріко. І бачила як він наближається в її бік.

—  Заповіт зачитаний, прошу всіх присутніх поставити підписи. 

Федеріко наблизився загрозливо близько, але няня принесла заплакану малу. 

—  Пробачте, та вона просилася до вас. 

—  Все добре, дякую, —  відповіла Аліса, беручи дитину на руки. В цю мить Аліса могла заприсягтися, що вираз Федеріко буквально за мить змінився кілька разів. Він все ж підійшов, але лише щоб посміхнутися малій, і знову глянути, спалюючим поглядом на її матір.

—  Це правда? — вдивився в обличчя дівчинки. — Ми про це ще поговоримо.

—  Аякже, —  мовила Аліса з викликом, цілуючи доньку, та витираючи її миле личко від сліз. —  Не плач, мама поруч, —  мовила вона,   притискаючи міцніше до себе донечку. 

Федеріко відійшов, і Аліса намагалася не озиратися за ним. Її серце вискакувало з грудей, і цей його погляд сповнений любові, яким він дивився на Лауру. Їй однозначно належить дуже непроста розмова. Вперше за весь час, вона подумала, що може таки вчинила неправильно, коли не розповіла Федеріко, що вагітна від нього.

До неї підійшла Данієла, вони перекинулися кількома словами, потім почергово підписали документи, але Аліса думала лише про те, як виправдати те, що вона так довго мовчала, хоча вважала, що покарала його так, за те як він вчинив з нею тоді. Та чи не брехала увесь цей час вона сама собі?

 

Також залишаю посилання на мою любу співавторку, не забудьте підписатися! Роксана Світла

Гарного усім вечора!!!