Вітаю, любі читачі!  

Сьогодні ділюсь маленькою радістю та новинами)

Історія Стасі і Кажана 

тепер продається за передплатою. Неймовірно вдячна читачам, які залишились з героями! Далі нас чекає безліч небезпечних пригод та пошуки істини і Стасіних спогадів. 

Уривочок: 

Посіпака Петренка відв’язує Стасю від стільця, вони шипить на нього, мов люта кішка, намагається вдарити. Моя Стася! Справжня Стася не здається. Та куди їй до цього бика! Штовхає її в спину, а до мене підлітає другий. Руки все так само за спиною, біль стріляє в серце, в очах пелена. Шанс, хоч би маленький шанс мені, і я ним скористаюсь! Не дозволю їм навіть торкнутись до Стасі! 

Але посіпаки надто уважні. Дуло боляче впирається в спину. Зараз смикнусь, і все, не допоможу ні дівчинці, ні собі. 

– Герман, Юра просив, щоб не в хаті! – гукає десь з вітальні Грін. Ех, жаль я його не добив, коли мав можливість!

Звісно! Не в хаті! Щоб дорогу підлогу не забруднити! Ех, Юра, Юра, невже думаєш, що якщо на вулиці нас, то чистеньким лишишся? 

Доки я намагаюсь підловити свого конвоїра на хоч найменшій помилці, на вулиці раптом лунає крик Стасі і постріл.

“Ні!!” – кричу до хрипу, і смикаюсь, та удар стволом пістолета по голові опускає мене в якусь чорну каламуть, де ні голосів, ні видимості. Одна густа чорнота. 

“Стася!”... – наостанок шепочу, і застигаю на підлозі… 

***

А тепер про мою маленьку радість) 

Дякую всим, хто натиснув на кнопочку “підписатись”)

***

І цікавинки від колег)

Знайомтесь з яскравою, емоційною і експресивною новинкою від Ганни Зюман)

Новинка!

— Заспокойся, — Назар різко смикає мене на себе, від чого я ледь не влипаю в нього. — Ти мене геть не цікавиш, крихітко.

— Ви мене теж, — зле шиплю у відповідь, намагаючись відсунутися від хлопця, але марно. Хватка в нього залізна. — І нічого мені «тикати». Я не ваша підлегла.

— Та невже? — з посмішкою хмикає нахаба. — Це можна легко виправити.

Про що це він?

Здивовано підводжу очі й з переляку ледь не забуваю як дихати.

Погляд Назара темний, гострий, без краплі сумніву у своїх намірах та можливостях.

— Я скоріше вдавлюся, чім піду до вас працювати, — знов відчайдушно намагаюся вирватися. — Тим паче моя робота цілком мене влаштовує.

— А ось це ми ще подивимось. Крихітко.

"Приборкати стерво" Ганна Зюман

#бос_і_підлегла #протистояння #від_ненависті_до_кохання

***

А сьогодні в нас діє знижечка на книгу

"Полонянка володаря Прикордоння "

Аріель:

Я змалку звикла бути розмінною монетою. Хіба не для цього народжені принцеси? Ця проста істина, вбита в голову з дитинства, не дозволяла навіть мріяти про іншу долю. Але одного разу мені нагодився шанс змінити своє життя. І я не маю наміру ним знехтувати. Тепер головне, не закохатися в того, хто викрав мене напередодні мого власного весілля. Адже для нього я також лише засіб для досягнення особистих цілей. _____________________________________________________________

Шин:

Мій народ для мене понад усе. Навіть понад власні бажання і почуття. Але коли в моїх руках опиняється принцеса ворожої країни, я все більше починаю шкодувати про те, що народився правителем Прикордоння. 

Щоб читати: натисніть на обкладиночку

***

Також хочу повідомити, що завтра діятиме знижка на мою завершену книгу:

“Охоронець для розбитого серця”

Тому тим, хто бажає не чекати продовження, а проковтнути історію за вечір-два можна починати читати) 

Приємних вражень і тихого вечора!