Про першу версію роману та альтернативний фінал

Обіцяла розповісти про створення роману «Залишся назавжди - Без сліду зникни ти», а сьогодні ще й рівно 4 місяці з початку публікації другої частини, тож це буде довгий ностальгічний блог. Виключно для тих, хто про це просив) Я підняла старі чорнетки й задуми, жахнулася, але поділюся задумками з вами.

Отже, книжку я почала писати три роки тому, коли відходила від операції і змінила роботу на тиху офісну. Справлялася з обов’язками за півдня, а потім вбивала час, як могла. Знудившись, замість прочитання чергового роману  вирішила написати свій, з блекджеком і правдоподібністю)) Надихнула двоюрідна сестричка, яка якраз почала бігати на побачення і в наших обговореннях нагадала мені, як це – вперше закохатися.

За основу взяла реальні події, які відбувалися зі мною в 18 років. Тільки прототип Дениса був набагаааато нахабнішим за нього, як би не складно це було уявити)) В реальності в нас все швидко розвалилося, а от для сюжету я, звісно, вигадала інший розвиток подій.

Спочатку історія велася тільки від імені Христини. Я дійшла до сцени на оглядовому колесі, і зрозуміла, що уявлення не маю про подальші дії героя. Тоді, щоб краще його зрозуміти вирішила схематично накидати розвиток їхніх стосунків в минулому від його імені. Так захопилася, що це переросло в повноцінну книжку і зустрічалися вони вже не 2 місяці, а майже 4.

Дописавши глави Дениса, зрозуміла, що потрібно повністю перероблювати Христинині. З першочергових залишилися хіба що перші, та й то змінені до непізнаваності. Наприклад, сцена суперечки на філософії мала відбутися вже після корабля, а запису до лікаря – до.

Поки я не почала публікувати роман, Христині було не 18 років, а 16. Денис про це дізнавався тільки коли робив їй коктейлі в клубі, тому психанув і сказав, що вона маленька. А Тіна потім зробила, що зробила)) Він вирішив дочекатися хоча б її 17-ліття, звідси така пауза в «завершенні справи», а не його благородство. Адміністрація Букнету сказала, що стосунки з неповнолітніми – табу, тому Христина постарішала. Але ось оригінальні діалоги:

В клубі:

«- Віддаси мені напій?

- Спочатку доведи, що повнолітня.

- Ти завжди питаєш про це після третього замовлення? Жахлива професійна безвідповідальність.

- Так, якби тобі не було вісімнадцяти, в мене могли б виникнути проблеми.

- Я молодше, але нехай це залишиться нашою таємницею.

Сподіваючись, що це жарт, задаю питання, яке до цього просто не спадало мені на думку.

- Хочеш сказати, ти станеш повнолітньою через місяць?

- Точніше через тринадцять.

Від цієї інформації в мене піднімаються волоски на руках. Христині шістнадцять? Вона молодша за Поліну? При одній думці про це мені стає ніяково. І це дуже м’яко сказано.

- Хочеш сказати тобі та сімнадцяти немає? Як тоді ти опинилася в університеті? - цікавлюся розгублено, поки Бойко відпиває з келиха, який я несвідомо відпустив.

- Пішла до школи в шість, а потім перестрибнула четвертий клас. З вином ти вгадав. Бажання твоє.

- Чому ти не сказала про це раніше?

- Я ж щойно його спробувала.

- Христино...

Від мого суворого тону вона хмуриться. Я ж намагаюся прикинути, коли востаннє робив щось, що тягнуло б на кримінальний термін.

- Скільки тобі років?

- Двадцять.

- Чому ти не сказав раніше, що такий старий?

- Я щойно дізнався, що моя дівчина неповнолітня. І приховувала це понад два місяці. Як гадаєш, я схильний жартувати?

- Віка згоди я досягла, то яка різниця? Це просто цифри.

- Просто цифри, просто цнота, просто постійні маніпуляції. Що б ти зробила, якби я приховав від тебе щось настільки важливе?

- Вислухала б і постаралася зрозуміти.

- Тому вчора втекла, як тільки побачила Віту? Так намагалася мене зрозуміти? Ти вимагаєш від мене того, чого сама ніколи не робиш.

- Це різні речі, і ми ведемо розмову ні про що. Якщо тільки ти не збираєшся сказати, що цього разу кидаєш мене через вік.

- Христино, тобі, чорт забирай, шістнадцять і ти поки маленька! Як ще я маю вчинити?!»

І звісно герої жартували про це в «сучасному». Ось момент з їхньої розмови на кораблі

«- Безалкогольний? Від тебе взагалі ніякої користі.

- Востаннє, коли ти змусила себе напоїти, виявилося, що тобі шістнадцять, - посміхнувся Денис. - В мене тоді все життя перед очима промайнуло.

- Точно, я ж можу тебе шантажувати. Начебто термін давності злочину ще не минув.

- Якщо збираєшся подати на мене заяву за своє розбещення, Тіно, дай хоч спочатку його завершити».

Ой, якщо кожну зміну так розписувати, вийде ще один роман. Розповім коротко. Отже, книжка мала бути одна і Денис розкривав всю правду біля альтанки, Христина на стосунки не погоджувалася, але передумувала після розгону Майдану.

Ніхто проблем Саурецького не вирішував – він мав повертатися в Німеччину, та замість цього пішов на війну. І загинув під Іловайськом. Фінальна глава була від імені Бойко, яка приїжджала в лікарню, а Костя передавав їй останній вірш Дениса.

Епілог теж був від імені Себастьяна, але той приїздив на могилу батька. Там зустрічав Христину з дорослою донькою від іншого чоловіка. Вони з дівчиною сперечалися, як наші герої на початку історії, між ними пробігала іскра і народжувалася надія, що вони зможуть те, що батькам не вдалося.

Після завершення книжки Христини мені пришла в голову ідея переплести глави більш тематично. Багато чого додалося і прибралося, це була дуже довга та кропітка робота. Віршований зміст в першій чого тільки вартий))

Потім я захотіла розділити глави стилістично. Розповідь від імені Дениса стала вестися в дієсловах теперішнього часу, а Тіни – минулого. Ви могли помітити, що в епілозі першої/пролозі другої/останній главі герой думає також в «минулих», і тільки в кінці повертається до характерних йому протягом історії «теперішніх». Це зроблено спеціально, як і чередування Тіни-Христини в його думках. Коли йому погано чи він на неї ображений, то звернення більш офіційні, а коли розгублений – все змішано))

Коротше, з одної великої я розписала дві великих, додала більше сцен з розвитку стосунків, інтриги, страждання. До останнього думала, що похорони в бонусі будуть Дениса. Мене зупинили коментарі та жаль, адже герої і так настраждалися. Я подарувала їм максимальний хепіенд з тих, що вписувалися в історію.

Якщо цікавить щось конкретне про роман – пишіть, бо історія стільки разів змінювалася, що перша версія взагалі не схожа на фінальну і обговорювати детально ніякого часу не вистачить.

Все, завершую блог і біжу писати проду на завтра до «Зроблю своїм (тимчасово)», бо щось забалакалася. В мене були перші вихідні за півроку і я казково відпочила, валяючись в ліжку і не роблячи взагалі нічого. Чистий кайф!