Спекотно… ніжно… солодко…

Вітаю, мої любі Бубоньки!!!

"КНИГА ТУТ" 

Спекотно… ніжно… солодко…смішно…
ОБЕРЕЖНО!!! SO HOT !!!

Уривок:

Бідолашна моя Крихітко… Похмілля… Уявляю, як їй важко.

Він підійшов до столу, узяв її за лікоть і підняв зі стільця.

— Анно, пішли зі мною. Пообідаємо. — Він стояв до неї упритул і дивився в томлені очі.

— Ні. Дякую.

— Що ти заладила – «ні, дякую»?! — Алекс повільно почав підіймати вверх долоню по її руці. Здавалося, що вони обоє не дихали.

Анна забрала руку і тихо промовила:

— Не хочу, щоб пішли якісь чутки…

— Тебе це хвилює? — Він здивовано підняв брови.

Крихітко, це у тебе така тактика зваблювання, чи як? Не на того натрапила. Проте, мені дійсно байдуже, що будуть говорити.

— Так, хвилює.

— Мені байдуже, що тебе там хвилює. Я твій бос! — Він узяв її за плечі. — Мій наказ – на о-бі-д! — Схопивши Анну за руку, він поспішив з нею до ліфта.

— Ні! Тільки не ваш ліфт! — Анна загальмувала і вчепилася за одвірок.

Алекс голосно розсміявся.

— Ти поводишся, як дитина. Боїшся мене після вчорашнього, чи більше себе? Сама зізналась, що я тебе збуджую, тож… — Кутики його губ вигнулися в зухвало-самовпевненій усмішці.

— Нікого я не боюсь! — Вона топнула ногою і почула його сміх. Цим самим вона відчепилась від одвірка і впала прямісінько в його обійми. — Анно… — Він прошепотів прямісінько біля її губ. — Нам потрібно пообідати, у тебе ще багато роботи.

— Хм! — Анна відштовхнула його і вбігла у ліфт. Алекс розсміявся їй услід і поспішив за нею. Спустились вони без пригод і цілунків. Увійшовши до кафе, яке находилося знизу спеціально для працівників фірми, вони сіли за столик, і замовивши декілька страв, почали чекати на замовлення.

— Анно, ти ж погано почуваєшся, навіщо прийшла?

— Я вам розповім по секрету – у мене бос тиран. Я не мала права сьогодні не прийти, у мене ба-га-то-о-о справ. — Вона знизила плечима і розвела руками.

— Що ти кажеш?!… Невже твій бос такий – нахаба? — Він підіграв їй, добре приховуючи свою усмішку.

— Не можу назвати його нахабою, а от…

Алекс перебив її і промовив:

— Але чоловіком, який тебе збуджує назвати можеш. — Він вишкірився на усі тридцять два. — Я нормальна, доросла жінка і коли мене гарний чоловік притискає у ліфті і палко цілує, - IQ якого і так замало, — вона примружилась і пояснила, — це мій бос так мені натякнув. Вибачте, зійшла з теми… то про що я?

— Про те, що з тобою відбувається, коли тебе притискає бос і цілує. — Йому кортіло почути її слова.

— Коротше, мозок відключається і я піддаюсь бажанню. Хоча – це бажання недоречне. — Вона подивилася у його очі, які потемнішали і виказували первісний голод. Здавалося, якщо б тут не було людей, він би її з'їв на цьому столі.

— Чому це бажання недоречне? — Його образили її слова.

— Він мій бос, я його помічниця.

— І це все?

— Ні.

— Тоді, що ще? — Він не заводить романів з помічницями, а я не заводжу романів з босами. Тож це бажання – лише бажання. — Вона забрала від нього свій погляд і спрямувала його на офіціанта, який приніс їхні страви і каву. Подякувавши хлопчині, вони мовчали декілька хвилин, але не витримавши, Алекс промовив:

— А якщо, це бажання занадто велике, щоб його можна було ігнорувати, що тоді?

Моя сторінка на Букнет
Моя група фейсбук
Моя сторінка на фейсбук
Мій інстаграм