Що далі? І трішки візуалу

Вітаю, любі читачі! 

Тож що нового в історії Злати і Веремія? 

З’явився новий персонаж Лана. Вона небезпечна і цілеспрямована. І звісно, суперниця — не подруга. 

Чого очікувати головній героїні? Чи достатньо буде лише сильних почуттів, щоб бути разом? Читаємо у продовженні книги  Моя неймовірна спокуса. Оновлення вже завтра)

І трішки візуалізації до історії. Пишіть ваші враження. Чи саме так уявляються герої)

п.с. Лана посередині ;)

За арт дякую: Анна Тейлор

Уривок із історії:

Ноги такі важкі. Ледь переставляю. Заглядаю у вічко. Він. Стоїть, гатить в двері що є сили і щось кричить. Егегей! Сусіди зараз влаштують хай. Злюсь. Різко відчиняю двері.

— Агов, Бриль! Що за лемент?!

Він важко дихає. Пальці стискаються і розтискаються у кулаки. Бачу, що знервований.

Дідько, а який сексуальний у цих джинсах і футболці.

Осмикую себе. Стягую поли халата на грудях щільніше. Бачу, як він прослідковує поглядом за моїми руками, як рухається його кадик. Він сковтує, а очі вмить стають безоднею. Обоє дивимося один одному у вічі і думаємо про одне. Під халатом на мені нічого немає. Від цієї думки обом гаряче.

Він заходить всередину, відтісняє мене.

— Нам треба поговорити. І краще без зайвих вух і очей.

Грюкає за собою дверима, зачиняючи.

— Де твій телефон? І чому він вимкнений? — гарчить, очі шалені.

— Вимк-нув-ся, — кажу йому по складах. Розумію, що граю зараз з вогнем, та мене вже несе, а маргарита підштовхує.

— Я хвилювався. Вдома тебе не було, зв’язку теж! Казна-що в голову лізло, — вже м’якше додає.

— Але я вдома.., — невинно кліпаю віями. Я сердита і до чортиків хочеться позлити його.

— Я мав на увазі, у нас вдома.

— А є ми? І наш дім? — мені раптом стає так боляче і непрохані сльози набігають на очі.. 

Буду рада, якщо підтримаєте історію зірочками)

Не забувайте підписатися на сторінку Аріана Мел , щоб отримувати сповіщення про оновлення)