Привіт, мої любі Бубоньки!!!

Запрошую до історії Деймона та Джесс, запального боса та помічниці. Спокуса, кохання, емоції та багато викликів.

«Виклик кинуто»


«КНИГА ТУТ»
(тицяйте по назві книги і перейдете на неї)



Уривок:
   — Якщо я скажу, що ніколи в житі не бачив такої краси, це буде нахабно?
   — Ну якщо ви дійсно не бачили ніколи в житті «такої краси», то чому б не сказати про це? Якщо це звичайно так. — Боже, що я лепечу? Звідки така зухвалість? Я знову червонію. Я це відчуваю.
   Хлопець посміхнувся самовпевнено та задоволений моєю відповіддю.
   — Тоді… я скажу, як на духу – я не бачив у житті такої краси і такої магнетичної сексуальності. — Він не відривав погляду від моїх очей, лише іноді опускаючи його трохи нижче.
   — Тоді мені треба бути вдячною за таку щиріть і відповісти тим же?
   — Було б добре. — Кутики його губ піднялись і ця гріховна напівусмішка зробила свою справу.
   — Недозволено сексуальний – це про вас.
   — А я гадав, що помру тут від нудьги.
   Я засміялась, поправляючи свої білі локони.
   — Ви…
   — Ти.
   — Ти, прийшов на Різдво? — Я відчула, як мої губи розтягуються в широкій посмішці.
   — Ага. Так, само, як і ти. — Засміявся він. — Шампанського?
   — Було б непогано,… але…
   — Але? Ти за кермом?
   — Ні, я приїхала на таксі.
   — Тоді не бачу проблеми. Випий зі мною, Джесс. — Його темні, спокусливі очі змушували підкорюватись, але я добре пам’ятала, що я тут не сама.
   — Все ж таки є.
   — Яка?
   — Я тут не сама.
   — О! Це і не дивно. — Шоколадні очі пройшлися обличчям, тілом і назад. — Цього слід було очікувати.
   — А ти?
   — Що я?
   — Ти тут з кимось?
   — Так.
   — Це і не дивно. — Відповіла я тим же. Мій смуток в голосі видавав мене сповна.
   — Шкода Джесс… дуже шкода. У мене були грандіозні плани. — Деймон вигнув брову, посміхнувся кутиком губ і додав: — Я б сказав навіть - гріховні плани.
   Я відчула, як палаю. Давно я не відчувала такого солодкого напруження. Хоча напевно ніколи.
   — Я не здивована твоїм думкам.
   — Я твоєю відповіддю теж.
   — Чому ж?
   — Ти теж думала про щось порочне.
   — Звідки така впевненість?
   — Безглуздо буде не зізнатись в тому, що ми сподобались одне одному. І цей фізичний потяг, який відчувається на витягнутій руці, неможливо ігнорувати. — Він потер великим пальцем під губою і посміхнувся. — Те, що ти гаряча Джесс, я впевнений настільки, як те, що мене звати Деймон.
   — Дивлячись, наскільки вміло може запалити партнер.
   — Є сумніви?
   — Їх не було ні на мить.
   — І що ж нам з цим робити?
   — Фантазувати, щоб могло бути, якщо б ми були тут самі.
   Його губи знову вигнулися в напівусмішці. 
   — Тоді червоніти тобі красуне увесь вечір, бо те, що в моїх фантазіях – ангельською поведінкою не назвеш.
   — А хто сказав, що я сьогодні одягнула ангельські крила. Я б із задоволенням згрішила. — Я відчувала таку легкість, таку спокусу, зізнаючись йому в своїх фантазіях, що не впізнавала саму себе. Звичайно, це було легко – бо я знала, що далі цієї розмови ми не дійдемо. Нажаль.
   — Де ти була раніше?
   — В твоїх мріях.
   — Які ожили.
   — Тобі пощастило.
   — Не сперечаюсь.
   — Але…
   — Не подобається мені це «але».
   — І мені, але – нічого не поробиш.
   — Чому ж? Покинь свого хлопця і гріх нам сьогодні гарантований.
   — Не можу… так само, як ти не покинеш свою супутницю. Я права?
   — Нажаль так.
   У Деймона задзвонив мобільний, і витягнувши його з кишені, він подивився у екран. Він залаявся собі під ніс і важко видихнув.
   — Проблеми?
   — Робота. — Він знизав плечима. — Мені треба відповісти на дзвінок, вибач красуне.
 

Багато спокуси. Насолоди. Бажання. І багато неочікуваних поворотів…

«Вечірка для боса»

«Вікенд для боса»

Моя сторінка на Букнет
 Моя група фейсбук
Моя сторінка на фейсбук
Мій інстаграм