Сподіваюся у вас тихо. У нас так. Навіть не віриться, що вже рік пройшов. Наче все було тільки вчора...

Я взагалі не планувала нічого писати, але захотілося відмитится в інстаграмі, прийшло в голову одне речення і з нього несподівано народився вірш. Я давно вірші вже не писала, а українською, здається, ще в школі (тобто дуже-дуже давно), а тут ось сам народився. Тож ділюся і з вами також.

Рівно рік вже цій лютій зимі
І весною б скоріше запахло.
Рівно рік Україна в вогні
День за днем бідолашна палає.
Глянеш в небо — не віриться зовсім,
Що навколо лютує біда.
Ніби ті ж для нас сяють зорі,
Той же місяць на нас погляда.
Але звуки вертають в реальність,
Раз за разом нагадують знов:
Цілий рік як вони увірвались,
Цілий рік уже ллють нашу кров.
Тільки нас їм уже не здолати.
Ми незламні, ми сильні, живі
І вже скоро від кожної хати
Проженемо жахіття війни.
І весна тоді знову розквітне
На холодній, замерзлій землі
Ми розправимо зранені крила
І назустріч теплу полетим.