24.02...

Минулого року, ще 23.03, або до того ми просто жили, просто будували плани, мріяли, писали. Але в одну мить змінилося все, все перевернулося горідригом. І вже ніколи не буде як раніше. Але я не кажу, що буде погано, бо вірю і сподіваюся, як і кожен з нас. 

Щоб написати цей блог треба було зібратися з силами. Щоб почати писати після 24. 02... треба було навчитися жити наново.

Бо життя розділилося на до та після. Але цей рік зробив нас титанічно сильними, незламними - кращими версіями себе. Я завжди жила за приказкою "Все що не вбиває, робить нас сильнішими". І це найвлучніше з того, що я можу сказати. Безумовно, в усіх нас свій біль, свої втрати, і свої страхи, з якими нам ще належить боротися. Але любов, це те, що допомагає нам бути сильнішими, віра - те що тримає нас, а головне все це відрізняє нас від ворога. 

Я могла бе написати багато, але це просто слова, а сьогодні мені не дуже хочеться писати.

Боже, уявіть собі минув рік, і ми вистояли, і майже перемогли. Ми стали зовсім іншими, з іншими поглядами, думками та світосприйняттям, навчились любити так, як до цього й не мріяли. Навчились цінувати й берегти.

Єдине чого бажаю вам і прагну сама, всім серцем, аж до болю, до сліз - миру. 

Ми не чекали війни, і не були до неї готовими, та ми дуже чекаємо миру. 

Багато кого ми втратили, багато хто захищає наше звичне життя, і я не можу не подякувати. Дуже хочу, щоб ми ніколи не забували про цих людей, навіть після миру, навіть через покоління. Вони там, вони гинуть, щоб ми жили, щоб мали майбутнє. 

Я дякую, що ви живі, що вмієте любити, що допомагаєте, що встаєте щоранку, навіть якщо не хочете. Я дякую, що не опускаєте руки, що шукаєте правди, що Вірите. Я дуже дякую, що ви є, кожен з вас, кого знаю і з ким познайомлюся. Я дуже дякую, що ми живі, і що в нас все добре!

Бережіть себе! Дуже люблю вас, навіть якщо ми не знайомі!